Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Коваленко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15

листопада 2011 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 61404/08), яку 3 грудня 2008 року подав до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Володимир Григорійович Коваленко (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції.

3. 12 липня 2010 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1939 році та проживає у м. Запоріжжі.

5. 20 вересня 2000 року місцева прокуратура порушила щодо нього кримінальну справу за підозрою у хабарництві. Протягом більшої частини провадження заявник перебував під підпискою про невиїзд.

6. Після двох повернень справи на додаткове розслідування 31 липня 2006 року справу було передано до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (далі - районний суд), який 11 вересня 2006 року знову повернув справу на додаткове розслідування. 6 листопада 2006 року апеляційний суд Запорізької області (далі - апеляційний суд) скасував вищезазначену ухвалу та направив справу на розгляд районного суду.

7. 12 квітня 2007 року останній суд визнав заявника винним у хабарництві та призначив покарання у вигляді штрафу, позбавив його права обіймати адміністративні посади строком на один рік та звільнив його від відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності.

8. 18 липня 2007 року та 6 травня 2008 року відповідно апеляційний суд та Верховний Суд залишили вищезазначений вирок без змін.

9. Згідно з інформацією Уряду, протягом провадження внаслідок неявки заявника було відкладено тринадцять засідань та чотири засідання були відкладені внаслідок неявки його захисника. Заявник не погодився з цим, заявляючи, що він не з'явився тільки на два засідання у зв'язку з хворобою, а про інші засідання його не було повідомлено. Вищезазначені затримки з вини заявника подовжили тривалість провадження приблизно на п'ять місяців. Також двадцять чотири засідання були відкладені внаслідок неявки свідків, прокурора, або у зв'язку з відсутністю суддів. Було призначено проведення однієї експертизи та вона тривала приблизно тиждень. Згідно з твердженнями Уряду, заявник подав касаційну скаргу на постанову від 18 липня 2007 року тільки 14 листопада 2007 року. Згідно з твердженнями заявника, копію зазначеної постанови йому вручили із запізненням.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

10. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 14 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження у його справі. Ця скарга повинна розглядатися виключно в рамках пункту 1 статті 6, у якому в тій мірі, в якій це стосується оскаржуваного питання, зазначається таке:

"1. Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

11. Уряд заперечував цей аргумент, заявляючи, що справа була складною, та що заявник сприяв збільшенню загальної тривалості провадження.

12. Період, що має братися до уваги, розпочався 20 вересня 2000 року та закінчився 6 травня 2008 року. Таким чином, він тривав сім років, сім місяців і сімнадцять днів у судах трьох інстанцій.

A. Прийнятність

13. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

14. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Пелісьє та Сассі проті Франції" (<…>) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II). Суд також нагадує про те, що обвинувачений у кримінальному провадженні повинен мати право на розгляд його справи з належною ретельністю, особливо враховуючи будь-які обмеження свободи, застосовані до закінчення провадження (див. рішення у справі "Нахманович проти Росії" (Nakhmanovich v. Russia), № 55669/00, п. 89, від 2 березня 2006 року; та рішення у справі "Іванов проти України" (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, п. 71, від 7 грудня 2006 року).