Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Меркулова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Карел Юнгвірт (<…>),

Марк Вілігер (<…>),

Ізабель Берро-Лефевр (<…>),

Енн Пауер (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>), судді,

а також Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 8 лютого 2011 року постановляє рішення, винесене того самого дня:

1. Справа була розпочата за заявою (№ 21454/04) ), яку 4 червня 2004 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Наталія Володимирівна Меркулова (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв пан С. Кириченко-1 - юрист, який практикує у м. Херсоні. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції.

-1 Виправлено 8 червня 2011 року: у тексті було зазначеного "пан С. Кірпіченко"

3. Заявниця стверджувала, зокрема, що розслідування у кримінальній справі щодо обставин передчасної смерті її сина було неефективним та що тривалість відповідних проваджень, у яких вона була цивільним позивачем, була надмірною.

4. 21 жовтня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Було також вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 1 статті 29 Конвенції ).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1955 році та проживає у с Дударків.

6. 30 квітня 1997 року син заявниці, Олександр Ланецький, був побитий своїм знайомим А.Я. Наступного дня його стан погіршився та його було поміщено до лікарні на стаціонарне лікування. 14 травня 1997 року після декількох операцій Олександр Ланецький помер у лікарні.

7. 15 травня 1997 року прокуратурою Білозерського району щодо А.Я. було порушено кримінальну справу у зв'язку із завданням Олександру Ланецькому тяжких тілесних ушкоджень. У той самий день заявницю було визнано потерпілою у справі.

8. 19 травня 1997 року А.Я. було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

9. 20 травня 1997 року було проведено судово-медичну експертизу, згідно з якою смерть Олександра Ланецького була прямим наслідком ушкоджень, завданих йому А.Я.

10. 16 жовтня 1997 року комісією експертів було проведено ще одну судово-медичну експертизу, яка підтвердила існування безпосереднього зв'язку між ушкодженнями та наступною смертю Олександра Ланецького.

11. 27 жовтня 1997 року заявницю було визнано цивільним позивачем.

12. У період з травня по листопад 1997 року слідчі органи провели численні допити свідків, два відтворення обстановки і обставин події та інші заходи. 17 листопада 1997 року справу було направлено для розгляду до суду.

13. 20 березня 1998 року Новокаховський міський суд направив справу на додаткове розслідування на підставі численних процесуальних недоліків у розслідуванні.

14. У невизначену дату А.Я. зник та 16 квітня 1998 року його було оголошено у розшук.

15. Декілька разів заявниця скаржилася до різних органів на бездіяльність міліції при встановленні місця перебування А.Я., зокрема щодо недостатньо швидкої реакції, коли заявниця повідомила міліцію про те, що він, ймовірно, навідувався додому.

16. Після зникнення А.Я. слідство було зупинене. Проте воно неодноразово відновлювалося для проведення певних слідчих заходів - таких, як допити додаткових свідків.

17. 27 серпня 2000 року та 20 листопада 2001 року Генеральна прокуратура визнавала, що міліція не вжила усіх необхідних кроків для того, щоб знайти А.Я.

18. 16 жовтня 2002 року недоліки роботи міліції були також визнані Управлінням МВС в Херсонській області, яке вирішило передати ведення розслідування управлінню карного розшуку УМВС України в Херсонській області та запропонувало йому вжити додаткових заходів для встановлення місця перебування А.Я.

19. У травні 2003 року заявниця звернулася до суду з цивільним позовом проти УМВС України в Херсонській області та Державного казначейства, вимагаючи відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності міліції під час розслідування кримінальної справи щодо А.Я. її позови були відхилені судами трьох інстанцій, а остаточне рішення було ухвалене 5 жовтня 2005 року Верховним Судом України.

20. Тим часом 19 червня 2003 року А.Я. був затриманий в Магаданській області Російської Федерації та взятий під варту в очікуванні екстрадиції в Україну.

21. 6 жовтня 2003 року Магаданський обласний суд звільнив А.Я. з-під варти на підставі спливу терміну, встановленого положеннями відповідного двостороннього договору про екстрадицію, що стосуються підготовки відповідних документів.

22. 17 листопада 2003 року Генеральна прокуратура Російської Федерації погодилася на екстрадицію А.Я.

23. 8 червня 2004 року А.Я. було заарештовано у м. Самарі (Російська Федерація).

24. У серпні 2004 року А.Я. був екстрадований в Україну.

25. 10 листопада 2004 року справу було направлено для розгляду до Комсомольського районного суду Херсонської області.

26. У 2005 році суд неодноразово викликав свідків Г., С. та Р. та наказував місцевим органам міліції здійснити їх примусовий привід. 4 травня 2005 року суд направив Міністерству внутрішніх справ листа, в якому йшлося про неодноразове невиконання наказів суду та містилося прохання щодо втручання міністерства з метою забезпечення вжиття усіх необхідних заходів для встановлення місць перебування свідків та виклику їх у судові засідання.

27. У серпні 2005 року суд призначив ще одну судово-медичну експертизу з метою встановлення причин смерті Олександра Ланецького, дійшовши висновку, що попередні експертизи не виявили деяких важливих деталей.

28. 30 листопада 2005 року нова комісія експертів дійшла висновку, що між ушкодженнями, яких зазнав син заявниці, та його смертю не існувало прямого причинного зв'язку. Більш того, ушкодження, яких завдав А.Я., були середньої тяжкості та не ставили під загрозу життя у час, коли їх було завдано. Смерть Олександра Ланецького, що настала пізніше, була спричинена післяопераційною спайковою кишковою непрохідністю та запальними процесами.

29. У невизначену дату у квітні 2006 року Комсомольський районний суд виніс окрему ухвалу, адресовану Комсомольській районній прокуратурі, в якій ішлося про те, що представник останньої з'явився на слухання 28 квітня 2006 року непідготовленим, що спричинило відкладення засідання на іншу дату. Суд вимагав від прокурора вжити заходів для запобігання подібних випадків у майбутньому.

30. 3 травня 2006 року Комсомольський районний суд визнав А.Я. винним у завданні синові заявниці тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть. Він зазначив, що висновки останньої судово-медичної експертизи щодо відсутності прямого зв'язку між ушкодженнями та смертю суперечили іншим свідченням у справі та, таким чином, у цій частині братися до уваги не будуть. Суд призначив А.Я. покарання у вигляді семи років позбавлення волі та частково задовольнив цивільний позов заявниці до нього.

31. 1 вересня 2006 року апеляційний суд Херсонської області вніс зміни до зазначеного вироку. Він встановив, що перевага повинна бути віддана висновкам останньої судово-медичної експертизи та що не існувало прямого причинного зв'язку між діями А.Я. та смертю Олександра Ланецького у лікарні після декількох операцій через два тижні після події. Суд перекваліфікував дії А.Я. на завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень та призначив йому покарання у вигляді майже двох з половиною років позбавлення волі-1. Він також направив цивільний позов заявниці на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

32. 27 листопада 2007 року Верховний Суд України скасував ухвалу від 1 вересня 2006 року, дійшовши висновку, що апеляційний суд дав іншу оцінку фактам без проведення судового слідства, та направив справу на новий апеляційний розгляд до того ж суду.

33. 4 квітня 2008 року апеляційний суд Херсонської області призначив А.Я. покарання у вигляді майже двох з половиною років-2 позбавлення волі та направив цивільний позов заявниці на новий розгляд до суду першої інстанції.

-1 Виправлено 8 червня 2011 року: у тексті зазначалось "двох з половиною років позбавлення волі".

-2 Те саме.

34. 26 травня 2009 року Верховний Суд скасував зазначене рішення та направив справу на новий апеляційний розгляд того ж суду. Він, зокрема, зазначив, що апеляційний суд не виконав належним чином його вказівок та не навів достатніх підстав, якими мотивувалося віддання ним переваги висновку судово-медичної експертизи 2005 року перед іншими доказами у справі.

35. 4 серпня 2009 року апеляційний суд Херсонської області скасував вирок від 3 травня 2006 року та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Він, зокрема, дійшов висновку, що суд першої інстанції не навів достатніх підстав, якими мотивувалося віддання ним переваги висновку судово-медичної експертизи 1997 року перед висновком судово-медичної експертизи, проведеної у 2005 році.

36. 29 березня 2010 року Комсомольський районний суд визнав А.Я. винним у завданні синові заявниці тяжких тілесних ушкоджень та призначив йому покарання у вигляді семи років позбавлення волі. Він також присудив заявниці 3534,50 грн відшкодування майнової шкоди та 50000 грн відшкодування моральної шкоди.

37. 13 липня 2010 року апеляційний суд Херсонської області залишив зазначений вирок без змін.

38. Сторони не повідомили Суд, набрав вирок апеляційного суду законної сили чи було на нього подано касаційну скаргу.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

39. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу наведено в рішенні у справі "Сергій Шевченко проти України" (Sergey Shevchenko v. Ukraine) (заява № 32478/02, пп. 36-39, від 4 квітня 2006 року).

І. СКАРГА ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОЇ НЕЕФЕКТИВНОСТІ ТА ТРИВАЛОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ СМЕРТІ ОЛЕКСАНДРА ЛАНЕЦЬКОГО

40. Заявниця скаржилася, що розслідування обставин смерті Олександра Ланецького, яке проводилось державними органами, не було ретельним, наслідком чого була його неефективність, а тривалість кримінального провадження щодо А.Я. була надмірною. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 та на статтю 13 Конвенції , у відповідних частинах якого передбачається таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

41. Суд, який є головним у наданні юридичної кваліфікації фактам у справі (див. в якості нещодавнього прикладу рішення від 13 березня 2007 року у справі "Кастравет проти Молдови" (Castravet v. Moldova), заява № 23393/05, п. 23), вважає, що розгляд скарги на неефективність розслідування обставин смерті Олександра Ланецького має здійснюватись у рамках процесуального аспекту статті 2 Конвенції , відповідна частина якої передбачає таке:

Стаття 2

"1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання".

А. Прийнятність

42. Уряд стверджував, що скарга на неефективність розслідування є неприйнятною ratione personae, оскільки особа, винна у завданні ушкоджень, що спричинили смерть Олександра Ланецького, була встановлена та засуджена. Отже заявниця не може більше бути потерпілою від стверджуваних порушень. Уряд також зазначив, що кримінальний аспект пункту 1 статті 6 Конвенції не застосовний до провадження, про яке йдеться, оскільки в межах провадження не вирішувалося питання визначення кримінальних обвинувачень щодо заявниці.

43. Заявниця наполягала на тому, що, незважаючи на швидке визнання А.Я. як особи, винної у завданні тілесних ушкоджень її синові, протягом більше як 10 років національні органи не змогли забезпечити його засудження та покарання. Тільки завдяки її активній участі в провадженні та численним скаргам на його неефективність було зрештою вжито деяких заходів.

44. Стосовно заперечення Урядом наявності у неї статусу потерпілої Суд повторює, що прийняття рішення або вжиття заходів на користь заявника в принципі не є достатнім для того, щоб позбавити його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали - або явно або по суті - порушення Конвенції та зрештою не надали компенсації за нього (див., серед інших прикладів, рішення у справі "Гефген проти Німеччини" (<…>) [ВП], заява № 22978/05, п. 115, ECHR 2010-...). Суд зазначає, що у цій справі встановлення обставин смерті Олександра Ланецького тривало приблизно тринадцять років та неясно, завершилося кримінальне провадження щодо А.Я. чи ні. На національному рівні не було зроблено жодної офіційної заяви стосовно достатності заходів, вжитих протягом розслідування смерті Олександра Ланецького, для виконання зобов'язань держави за статтею 2 Конвенції . Отже, заявниця не може бути визнана такою, що втратила свій статус потерпілої стосовно цієї скарги незалежно від факту засудження А.Я. (див., mutatis mutandis, рішення від 8 грудня 2009 року у справі "Шандру та інші проти Румунії" (<…>), заява № 22465/03, пп. 62-64). Отже, заперечення Уряду повинно бути відхилене.

45. Щодо застосовності пункту 1 статті 6 Конвенції Суд погоджується з Урядом, що це положення не є застосовним у цій справі в його кримінальному аспекті. З іншого боку, Суд повторює, що заявниця діяла в якості цивільного позивача у кримінальному провадженні щодо А.Я. Отже, зазначене провадження стосувалося визначення її цивільних прав. Суд вже неодноразово доходив висновку, що стаття 6 Конвенції має бути застосовною до цивільних позовів у кримінальних провадженнях, та розглядав відповідні скарги по суті (див., наприклад, рішення у справі "Перес проти Франції"(Perez v. France) [ВП], заява № 47287/99, пп. 73-75, ECHR 2004-I; та, mutatis mutandis, рішення від 8 листопада 2005 року у справі "Баглай проти України" (Baglay v. Ukraine), заява № 22431/02, пп. 9 та 25, та зазначене вище рішення у справі "Сергій Шевченко проти України", п.79). Суд не знаходить будь-яких підстав відходити від своєї практики у цій справі.