Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Терновік та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 березня

2013 року

зазначив, що основні питання, які містяться в заявах, є предметом

усталеної практики Суду (див. рішення у справі "Юрій Миколайович

Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява

№ 40450/04 від 15 жовтня 2009 року),

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу розпочато за 20 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України, крім заявника за заявою № 64583/09, який є громадянином Російської Федерації. їхні особисті дані наведені у доданій таблиці (далі - заявники).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Назар Кульчицький.

3. 4 лютого 2013 року Уряд Російської Федерації повідомив Суд, що він не бажає скористатися своїм правом відповідно до підпункту 1 статті 36 Конвенції щодо участі в провадженні у Суді, яке стосується вищезазначеної заяви.

4. Заяви, які в основному стосуються тривалого невиконання рішень національних судів, ухвалених на користь заявників, у різні дати були направлені Уряду.

5. У різні дати Уряд направив Суду низку односторонніх декларацій з метою вирішення питань, які стосувались невиконання рішень. Уряд просив вилучити ці заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі декларацій. Суд розглянув ці декларації та вирішив відхилити пропозицію Уряду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на свою користь. Рішення набрали законної сили та підлягали виконанню. Однак заявники не домоглися виконання рішень у встановлений строк через невжиття органами влади конкретних бюджетних або регуляторних заходів і введення мораторію на вилучення та продаж майна, що належить державним або контрольованим державою підприємствам.

7. За винятком заяв №№ 25358/06, 1777/08, 20895/09 та 64583/09, в яких рішення, ухвалені на користь заявників, були виконані 2 червня 2011 року, 18 квітня 2008 року, 9 липня 2009 року та 18 січня 2011 року, у всіх інших заявах рішення національних судів не були виконані в повному обсязі.

8. Деякі заявники також подали скарги стосовно фактичних та правових питань, не пов'язаних з вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

9. Враховуючи подібність основних питань права, що порушуються у заявах, Суд вважає за необхідне об'єднати їх.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

10. Заявники скаржились на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони прямо або по суті посилались на статті 6 та 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції , які передбачають:

Стаття 6

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права...

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

11. Суд зазначає, що вищезгадані скарги заявників не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

12. Суд вбачає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несе держава.

13. Беручи до уваги свою усталену практику з цього питання (див. згадане вище рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), пп. 56-58 та 66-70), Суд вважає, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції , оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

14. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією , які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

15. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

16. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

17. У цій справі, беручи до уваги попереднє рішення з цього питання (див. рішення у справі "Харук та інші проти України" (Kharuk and Others v. Ukraine)[Комітет], заява № 703/05, п. 25, від 26 липня 2012 року), Суд вважає обґрунтованим та справедливим призначити 3000 євро кожному заявнику у заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових та інших витрат.