Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Елізабет Фура (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Марк Віллігер (<…>),

Ізабель Берро-Лефевр (<…>),

Енн Пауер (<…>),

Ганна Юдківська (<…>), судді, а також Клаудія Вестердік (<…>),

Секретар секції, після наради за зачиненими дверима 5 квітня 2011

року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (№ 33014/05), яку 22 серпня 2005 року подали до Суду проти України редакція газети "Правоє дело" (далі - перший заявник) і громадянин України Леонід Ісаакович Штекель (далі - другий заявник) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявників представляла в Суді Л.В. Опришко - юрист, яка практикує в м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Ю. Зайцев із Міністерства юстиції.

3. 13 жовтня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Також було вирішено розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 1 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Першим заявником є редакція газети "Правоє дело", що офіційно зареєстрована в м. Одесі у травні 2000 року. Другим заявником є головний редактор газети "Правоє дело". Він мешкає в м. Одесі.

5. У час, про який йдеться, "Правоє дело" було місцевою газетою, яка виходила тричі на тиждень накладом 3000 екземплярів. У ній публікували статті та матеріали стосовно політичних і соціальних питань в Україні та, зокрема, в Одеській області. Через недостатнє фінансування у газеті часто передруковували статті та інші матеріали, отримані з різноманітних публічних джерел, включаючи Інтернет.

6. 19 вересня 2003 року "Правоє дело" опублікувало анонімний лист, написаний, як стверджувалося, працівником Служби безпеки України, який колега другого заявника - І. завантажила з веб-сайту новин. Лист містив твердження, що посадові особи Управління Служби безпеки України в Одеській області причетні до незаконних і корупційних дій, і, зокрема, що вони мають зв'язки з членами організованих злочинних угруповань. В одному з абзаців листа йшлося про таке:

"<...> Заступник начальника УСБУ [І.Т.], найближчий друг і помічник начальника Управління П., пішов на "діловий" контакт з організованим злочинним угрупованням [А.А.]... Член [ОЗУ] Г.Т., довірена особа [А.А.], який очолює основні напрямки у банді, координатор замовних вбивств і фінансист, зустрічається з [І.І] та фінансує питання керівництва Управління [СБУ] в Одеській області. <...>"

7. До листа додавалися такі коментарі від імені редакції, підготовлені І.:

"Публікуючи цей лист без відома та згоди головного редактора, я розумію, що можу не лише мати неприємності, ...ай наразити на неприємності газету. Бо якщо цей лист є "дезою", то можуть постраждати ті ЗМІ, в яких він з'явиться. З іншого боку, якщо цей лист справжній, то його автор ризикує ще більше. Крім того, якщо вже ця "анонімка" опублікована на одеському сайті "Vlasti.net" (на який ми посилаємося за вимогою), то нам сам Бог велів. Вважатимемо, що згідно із Законом України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" ми здійснюємо громадський контроль та відповідно до статті 29 Закону хотіли б отримати від відповідних органів відкриту інформацію щодо фактів, викладених у зазначеному листі. Тим більше, що у відповідь на аналогічну публікацію [газети] "Тор Secret" ... жодної реакції з боку Управління УСБУ в Одеській області не надійшло... Нагадую, що газетні площі редакції ["Правого дєла"] широко відкриті для листів у відповідь і коментарів усіх зацікавлених служб".

8. У жовтні 2003 року Г.І, який на той час мешкав у м. Одесі та був президентом Української національної федерації таїландського боксу, звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до заявників про захист честі, гідності та ділової репутації. Г.Т. стверджував, що інформація у випуску "Правого дєла" від 19 вересня 2003 року, що стосувалася його, була неправдивою та завдавала шкоди його гідності та діловій репутації. Він просив суд зобов'язати заявників опублікувати спростування та вибачитися, а також сплатити відшкодування моральної шкоди у сумі 200000 гривень-1.

_________

-1 Приблизно 33060 євро.

9. Спочатку заявники стверджували у суді, що вони не несуть відповідальності за точність інформації, яка містилася в опублікованому ними матеріалі, оскільки вони відтворили без зміни матеріал, опублікований в іншому місці. Публікація містила посилання на джерело та супроводжувалася коментарем, у якому було роз'яснено позицію редакції стосовно матеріалу; також у ній містилося адресоване відповідним особам та органам запрошення надсилати свої коментарі. Заявники також стверджували, що, якщо суд вирішить присудити Г.Т. суму відшкодування, яку той вимагає, газета стане банкрутом і буде вимушена закритися.

10. Згодом, у засіданні 24 квітня 2004 року, другий заявник стверджував, що стаття була не про позивача, а з її тексту не обов'язково випливало, що мова йшла про конкретного Г.Т.

11. 7 травня 2004 року суд задовольнив позов. Він дійшов висновку, що оскаржувана інформація дійсно стосувалася позивача, який був публічною особою, залученою у громадське життя Одеської області, а також представляв Україну на спортивних змаганнях як президент Української національної федерації таїландського боксу. У цьому контексті суд зауважив, що заявники не заперечували цього у своїх первісних доводах і що публікація стосувалася діяльності Служби безпеки в Одеській області. Суд також постановив, що зміст статті ганьбив честь і гідність позивача і заявники не довели, що він був правдивий. Суд не знайшов підстав для звільнення заявників від цивільної відповідальності на підставі статті 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", оскільки веб-сайт, на який вони посилалися, не був друкованим засобом масової інформації, зареєстрованим згідно зі статтею 32 зазначеного Закону.

12. Суд зобов'язав першого заявника опублікувати спростування нижченаведеної частини статті:

"<...> Член [ОЗУ] Г.Т., довірена особа [А.А.], який очолює основні напрямки у банді, координатор замовних вбивств і фінансист, зустрічається з [І.І] та фінансує питання керівництва Управління [СБУ] в Одеській області..."

13. Суд також зобов'язав другого заявника опублікувати в газеті офіційне вибачення.

14. При визначенні суми відшкодування, яке повинно бути сплачено позивачеві, суд розглянув доводи останнього та відомості стосовно фінансового стану газети. Суд зважив на ту обставину, що її сукупний річний дохід становив близько 22000 гривень-1, і дійшов висновку, що розумною сумою відшкодування буде солідарна виплата заявниками 15000 гривень-2 моральної шкоди Г.Т. їх також було зобов'язано сплатити до державного бюджету 750 гривень-3 державного мита.

_________

-1 Приблизно 3511 євро.

-2 Приблизно 2394 євро.

-3 Приблизно 120 євро.

15. Заявники подали апеляцію. Вони повторили ті ж доводи, що й у суді першої інстанції, а також стверджували, що редакція не була зареєстрована як юридична особа згідно з відповідними нормативними актами щодо реєстрації засобів масової інформації і другий заявник не був призначений на посаду головного редактора відповідно до законодавства. Таким чином, на їхню думку, вони не могли брати участь у провадженні.

16. Заявники також доводили, що притягнення їх до цивільної відповідальності суперечило статті 41 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та статті 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", заявляючи, що вони не мали наміру завдавати шкоди честі, гідності та репутації Г.Т. та що, публікуючи зазначений матеріал, вони бажали стимулювати громадську дискусію з питань, які порушувалися у тому матеріалі та становили значний інтерес для громадськості. Вони заявляли, що розповсюдження цього матеріалу було їхнім обов'язком, а громадськість мала право його отримати.

17. Другий заявник також доводив, що він не давав дозволу на публікацію оскарженого матеріалу та що законодавство не передбачає зобов'язання вибачитися як покарання за завдання шкоди честі, гідності та репутації особи.

18. 14 вересня 2004 року та 24 лютого 2005 року відповідно апеляційний суд Одеської області та Верховний Суд України відмовили в задоволенні апеляційних скарг заявників і залишили рішення суду першої інстанції без зміни.

19. 3 липня 2006 року заявники та Г.Т. уклали мирову угоду, згідно з якою останній відмовився від своїх вимог щодо відшкодування, присудженого згідно з рішенням суду від 7 травня 2004 року. Заявники, зі свого боку, зобов'язалися покрити усі витрати, пов'язані з судовим провадженням, та на вимогу Г.Т. опублікувати в газеті "Правоє дело" рекламні та інформаційні матеріали, обсяг яких відповідав сумі відшкодування, присудженого згідно з рішенням суду.

20. У 2008 році заявники припинили видання газети "Правоє дело".

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Конституція України від 28 червня 1996 року

21. У відповідних положеннях Конституції передбачено:

Стаття 32

"<...> Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації".

Стаття 34

"Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

B. Цивільний кодекс України 1963 року (втратив чинність 1 січня 2004 року)

22. У відповідних положеннях Цивільного кодексу передбачено:

Стаття 7.

Захист честі і гідності та ділової репутації

"Громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності...

Громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. <...>"

C. Цивільний кодекс України 2003 року (чинний з 1 січня 2004 року)

23. У положеннях Цивільного кодексу, які стосуються справи, передбачено:

Стаття 16.

Захист цивільних прав та інтересів судом

"1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого ... права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади; <...>.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. <...>"

Стаття 277.

Спростування недостовірної інформації

"1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

<...>

3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію...

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом...

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена".

D. Закон України від 2 жовтня 1992 року "Про інформацію"

24. У відповідних положеннях Закону "Про інформацію" у редакції, чинній на час подій, передбачено:

Стаття 20.

Масова інформація та її засоби

"Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Порядок створення ... окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби".

Стаття 47.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

"<...> Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

<...>

поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи..."

Стаття 49.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

"У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб'єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду..."

Е. Закон України від 16 листопада 1992 року "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"

25. У відповідних положеннях Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" передбачено:

Стаття 1.

Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні

"В цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

<...>"

Стаття 7.

Суб'єкти діяльності друкованих засобів масової інформації

"До суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія..."

Стаття 21.

Редакція друкованого засобу масової інформації

"Підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації за дорученням засновника (співзасновників) здійснює редакція...

Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками).

Редакція ... набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України".

Стаття 21.

Редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації

"Редактор (головний редактор)... є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками).

Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об'єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції..."

Стаття 26.

Державна реєстрація друкованого засобу масової інформації

"<...> Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

<...>"

Стаття 32.

Вихідні дані

"У кожному випуску друкованого засобу масової інформації повинні міститися такі вихідні дані:

1) назва видання;

<...>

Розповсюдження продукції друкованого засобу масової інформації без вихідних даних забороняється".

Стаття 37.

Спростування інформації

"Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. <...>"

Стаття 41.

Підстави відповідальності

Редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації.

Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є:

1) порушення, передбачені статтею 47 Закону України "Про інформацію";

<...> За ці порушення винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

До відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів, що порушують цей Закон, притягаються журналіст редакції, її редактор (головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали було поширено".

Стаття 42.

Звільнення від відповідальності

"Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію";

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації, з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом".

F. Закон України від 23 вересня 1997 року "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів"

26. У відповідних положеннях Закону передбачено:

Стаття 17. Відповідальність за посягання на життя і здоров'я журналіста, інші дії проти нього та відповідальність журналіста за завдану ним моральну (немайнову) шкоду

"<...> У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. Суд враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору в цілому. З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди.

Умислом журналіста та/або службової особи засобу масової інформації є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.

Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку".

G. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"

27. У відповідних положеннях постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено:

"26. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК".

Н. Судова практика Верховного Суду України у справах стосовно застосування статей 16 та 277 Цивільного кодексу 2003 року