Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Осипенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (<…>), Голова,

Рената Ягер (<…>),

Райт Маруст (<…>),

Ізабель Берро-Лефевр (<…>),

Миряна Лазарова-Трайковська (<…>),

Здравка Калайджиєва (<…>),

Ганна Юдківська (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 5 жовтня

2010 року

виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (№ 4634/04), яку 13 січня 2004 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України Ярослав Осипенко (далі - заявник).

2. Заявника представляв пан Денис Осипенко, юрист, що практикує в м. Кривому Розі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. Заявник стверджував, зокрема, що з 25 до 28 січня 2002 року його незаконно позбавили волі та що загальна тривалість його попереднього ув'язнення була надмірною.

4. 31 березня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Також було вирішено розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 1 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1983 року народження, проживає у м. Слов'янську.

6. 1 січня 2002 року заявник разом з кількома своїми друзями, серед яких був пан К., святкував Новий рік на вечірці у кафе "Тор" у м. Слов'янську. Приблизно о 3 годині ночі пан К. почав сварку з іншим відвідувачем кафе - паном П. Сварка перетворилася на велику бійку, в якій заявник взяв участь на боці пана К.

7. 14 січня 2002 року Слов'янський міський відділ УМВС України в Донецькій області порушив у зв'язку з цією бійкою кримінальну справу за фактом хуліганства.

8. Увечері 24 січня 2002 року на заявника та пана К. напали невідомі особи. Внаслідок нападу заявник зазнав тілесних ушкоджень, а пан К. помер.

9. 25 січня 2002 року о 2 год. 30 хв. ночі працівники міліції, яким стало відомо про нічний напад на заявника та пана К., прийшли до заявника додому та доправили його до місцевого відділу міліції для допиту як свідка загибелі пана К. За інформацією Уряду, заявник добровільно погодився їхати до відділу міліції і жодного тиску на нього працівники міліції не чинили. Проте за твердженням заявника працівники міліції примусили його їхати до відділу міліції, незважаючи на ушкодження, які явно спричиняли йому страждання.

10. Після прибуття заявника до відділу міліції його допитали про обставини смерті пана К. Допит тривав, хоч і з кількома перервами, до 13 години того самого дня.

11. Об 11 годині того дня працівники міліції, знаючи, що вночі 1 січня 2002 року заявник був присутній у кафе "Тор", вирішили також допитати його як свідка бійки, яка сталася там тієї ночі. Щодо цієї події заявника допитували до 19 години.

12. З 19 до 21 години міліція також допитувала пана П. та інших потерпілих у бійці, які під час очної ставки із заявником вказали на нього як на одного з тих, хто завдав їм тілесні ушкодження.

13. О 21 год. 30 хв. того ж дня слідчий, керуючись статтями 106 і 115 Кримінально-процесуального кодексу України (див. пункт 33 нижче), склав протокол затримання заявника як підозрюваного в хуліганстві), вчиненому у кафе "Тор".

14. 26 січня 2002 року міліцією було порушено кримінальну справу у зв'язку зі смертю пана К.

15. 28 січня 2002 року заявника було притягнуто як обвинуваченого у справі про хуліганство, вчинене в кафе "Тор", і він постав перед Слов'янським міським судом Донецької області (далі - міський суд). Міський суд, керуючись статтею 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України, продовжив строк затримання заявника як тимчасового запобіжного заходу до 31 січня 2002 року. Суд зазначив, що матеріали справи не містять достатніх даних про особу заявника і, зокрема, інформації, яка б свідчила про існування у нього наміру переховуватися від суду.

16. 31 січня 2002 року міський суд виніс постанову про обрання заявникові запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд взяв до уваги відомості про особу заявника, обставини, за яких було вчинено злочин, те, що заявникові пред'явлено обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, а також необхідність забезпечити виконання процесуальних рішень.

17. 26 квітня 2002 року після завершення розслідування справу було направлено до міського суду для вирішення питання про віддання заявника до суду.

18. 11 травня 2002 року міський суд виніс постанову про призначення судового розгляду справи заявника. Суд також залишив без змін обраний заявникові запобіжний захід, не навівши жодних підстав для цього.

19. 12 серпня 2002 року міський суд постановив залишити обраний заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. При цьому суд не навів жодних конкретних підстав для такого рішення.

20. 4 квітня 2003 року заявник звернувся до міського суду із заявою, в якій стверджував, що 25 січня 2002 року його незаконно доправили до відділу міліції і незаконно тримали там до 28 січня 2002 року, незважаючи на його тілесні ушкодження та відсутність медичної допомоги. Він також стверджував, що подальше тримання його під вартою було незаконним.

21. 22 травня 2003 року заступник Голови міського суду відповів заявникові, повідомивши його, що вже запізно оскаржувати законність затримання, яке мало місце з 25 по 28 січня 2002 року, оскільки справа перебуває на стадії судового розгляду. Він також повідомив, що заява від 4 квітня 2003 року розглядатиметься як звичайне клопотання, подане стороною у справі, а отже, його може бути розглянуто лише під час судового засідання в його кримінальній справі. Він повідомив заявника про те, що заяву буде розглянуто 26 червня 2003 року.

22. Згодом суддя, у провадженні якого перебувала кримінальна справа заявника, підтвердив заявникові, що його заява від 4 квітня 2003 року про перевірку законності затримання розглядатиметься 26 червня 2003 року під час судового засідання в його кримінальній справі.

23. 26 червня 2003 року міський суд, посилаючись на тяжкість пред'явлених заявникові обвинувачень, установив, що заявник тримається під вартою на законних підставах і що немає причин змінювати обраний йому запобіжний захід. Засідання відбувалось у присутності захисника. У своїй постанові міський суд не розглядав питання про затримання заявника.

24. 4 листопада 2003 року міський суд розглянув клопотання заявника про зміну запобіжного заходу та відмовив у його задоволенні, зазначивши, що подальше тримання заявника під вартою зумовлене тяжкістю пред'явлених йому обвинувачень.

25. У невстановлену дату заявник звернувся до прокуратури м. Слов'янська із заявою про порушення кримінальної справи стосовно працівників міліції у зв'язку з його незаконним затриманням.

26. 26 березня 2004 року заступник прокурора відмовив у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції. Він встановив, що 25 січня 2002 року заявник добровільно погодився прибути до відділу міліції для допиту стосовно смерті пана К. Заступник прокурора також зазначив, що пізніше заявника допитали як свідка бійки в кафе "Тор". Зокрема, о 15 годині того ж дня заявника доправили до працівника міліції Д. Із 15 до 19 години він допитував заявника, і при цьому "підтвердилася вина заявника в бійці". Пізніше заявника було затримано, оскільки було достатньо доказів щодо його причетності до вчинення вищезгаданого злочину. Отже, заступник прокурора дійшов висновку про відсутність складу злочину в діях працівників міліції. Формально заявник не подав скарги на постанову прокурора від 26 березня 2004 року.

27. У подальшому міський суд повідомив заявника, що питання законності його затримання розглядатиметься під час судового засідання в його кримінальній справі.

28. 24 травня 2004 року міський суд розглянув ще одне клопотання заявника про зміну запобіжного заходу та встановив, що тримання заявника під вартою виправдане з огляду на тяжкість пред'явлених йому обвинувачень. Тому суд постановив залишити обраний запобіжний захід без змін.

29. 7 червня 2004 року міський суд визнав заявника винним у хуліганстві та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки, але на підставі Закону України "Про амністію" звільнив його від відбування покарання. Суд також зазначив, що затримання заявника було законним, і не встановив будь яких порушень у діях працівників міліції. Міський суд постановив негайно звільнити заявника з-під варти.

30. Листами від 16 липня і 4 серпня 2004 року міський суд повідомляв заявника про те, що питання перевірки законності його затримання вирішено вироком від 7 червня 2004 року.

31. 11 лютого апеляційний суд Донецької області, а 27 жовтня 2005 року Верховний Суд України визнали вирок від 7 червня 2004 року обґрунтованим і залишили його без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України від 28 червня 1996 року

32. У відповідній частині статті 29 Конституції зазначено:

"... У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою....

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. ...".

B. Кримінально-процесуальний кодекс від 28 грудня 1960 року (в редакції, чинній на час подій у справі)

33. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 70. Обов'язки свідка

"Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.

Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ в порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу....".

Стаття 97. Обов'язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок їх розгляду

"... Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності....".

Стаття 106. Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину

"Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання....

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду скарга затриманого негайно надсилається начальником місця досудового ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165-2 цього Кодексу. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання".

Стаття 113. Початок провадження досудового слідства

"Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом. ...".

Стаття 115. Затримання слідчим підозрюваного у вчиненні злочину

"Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106,10б-1 і 107 цього Кодексу...".

Стаття 135. Обов'язковість явки обвинуваченого

"... Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого".

Стаття 136. Привід обвинуваченого

"Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється удень.

Привід обвинуваченого без досудового виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання.

Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням".

Стаття 148. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів

"Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. ...".

Стаття 149. Запобіжні заходи

"Запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106,115, 165-2 цього Кодексу".

Стаття 165-2. Порядок обрання запобіжного заходу

"На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу [у вигляді взяття під варту], якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб. ... У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк".

Стаття 166. Порядок виклику свідка для допиту

"Свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності - кому-небудь з дорослих членів його сім'ї. ... Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою. ..."

С. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року (у редакції, чинній на час подій у справі)

34. Згідно зі статтею 6 Закону підставою для проведення оперативно-розшукової діяльності є, зокрема, наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, яка потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про злочини, що готуються або вже вчинені.

35. Стаття 8 Закону передбачає, зокрема, що за наявності підстав для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності відповідним підрозділам надається право опитувати осіб за їхньою згодою.

D. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року

36. Стаття 11 Закону передбачає, що для виконання покладених на неї обов'язків міліції надається, зокрема, право викликати громадян у зв'язку з кримінальними та іншими справами, які перебувають в її провадженні; проводити дізнання у кримінальних справах відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

37. Заявник скаржився, що з 25 по 28 січня 2002 року він був незаконно позбавлений свободи. Він посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції, який у відповідній частині передбачає таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення...".

А. Прийнятність

38. Уряд доводив, що заявник не вичерпав національних засобів юридичного захисту у зв'язку зі своєю скаргою, оскільки він не оскаржив постанову від 26 березня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи до прокуратури вищого рівня і судів.

39. Заявник із цим не погодився.

40. Суд зазначає, що заявник звертався з цією скаргою одночасно до прокуратури і до міського суду. Після відмови прокуратури порушити кримінальну справу міський суд повідомив заявника, що розгляне цю скаргу під час засідання в кримінальній справі заявника. Згодом ця скарга справді була розглянута по суті міським судом.

41. Відповідно Суд вважає, що заявник обґрунтовано покладався на процедуру, на яку прямо вказували національні органи, і тому не бачив необхідності вдаватися до інших засобів, включно з тим, про який ідеться в запереченні Уряду. За цих обставин Суд відхиляє заперечення Уряду.

42. Суд також вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

43. Заявник стверджував, що 25 січня 2002 року його примусили прибути до відділу міліції, де незаконно тримали до 28 січня 2002 року. Він стверджував, що строк затримання його як підозрюваного слід обчислювати з 2 год. 30 хв. ночі 25 січня 2002 року. Оскільки судове засідання, в якому суд санкціонував його затримання, було проведено протягом робочого дня 28 січня 2002 року, затримання заявника без відповідної судової постанови тривало більше сімдесяти двох годин, на порушення національного законодавства і, відповідно, пункту 1 статті 5 Конвенції.

44. Уряд доводив, що о 2 год. 30 хв. 25 січня 2002 року працівники міліції запросили заявника піти з ними до відділу міліції для надання показань стосовно смерті пана К. Заявник погодився прибути до відділу міліції, і з цією метою працівники міліції не чинили на нього будь-якого тиску.

45. Уряд також стверджував, що затримання заявника як підозрюваного тривало з 9 год. 30 хв. 25 січня 2005 року, оскільки лише на той час були підстави обґрунтовано підозрювати заявника у вчиненні злочину, та було складено протокол затримання. Отже, тривалість затримання заявника як підозрюваного без відповідної судової постанови не перевищила сімдесяти двох годин, як і вимагає національне законодавство.

2. Оцінка Суду

а. Період з 2 год. 30 хв. до 15 години 25 січня 2002 року

і) Чи мало місце позбавлення волі

46. Згідно з практикою Суду для того, щоб визначити, чи мало місце позбавлення волі, потрібно спочатку оцінити конкретну ситуацію особи, про яку йдеться, та взяти до уваги сукупність усіх обставин конкретної справи, а саме - вид, тривалість, наслідки та спосіб застосування заходу, про який ідеться (див. рішення від 6 листопада 1980 року у справі "Ґуццарді проти Італії" (Guzzardi v. Italy), Series A, № 39, с. 33, п. 92). Суд має за зовнішніми ознаками роздивитися реальну ситуацію, про яку йдеться у скарзі, і зосередитися на ній (див. рішення від 24 червня 1982 року у справі "Ван Дрооґенбрук проти Бельгії" (Van Droogenbroeck v. Belgium), Series A, № 50, с. 20, п. 38).

47. Хоча можливість застосування пункту 1 статті 5 Конвенції до ситуацій з позбавленням волі на дуже короткий строк не виключається, це положення, як показує практика конвенційних органів, вважається незастосовним у випадках, коли перебування заявників у міліції триває лише кілька годин і не перевищує часу, абсолютно необхідного для виконання певних формальностей (див. рішення від 24 червня 2008 року у справі "Фока проти Туреччини" (Foka v. Turkey), заява № 28940/95, п. 75, з подальшими посиланнями).

48. Право на свободу є, з точки зору Конвенції, надто важливим у "демократичному суспільстві", щоб допускати втрату особою можливості користуватися захистом Конвенції лише з тієї причини, що вона сама дозволить відповідним органам затримати себе. Затримання може становити порушення статті 5 Конвенції, навіть якщо відповідна особа погодилася на те, щоб її затримали (див. рішення у справі "Де Вільде, Оомс і Версип проти Бельгії" (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium) від 18 червня 1971 року, п. 65, Series A, № 12).