Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Людмила Науменко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (<…>), Голова,

Рената Ягер (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Райт Маруст (<…>),

Марк Віллігер (<…>),

Миряна Лазарова-Трайковська (<…>), судді,

Михайло Буроменський (<…>), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 17

листопада 2009 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено того ж дня:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 14728/07), яку 19 березня 2007 року подала до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Олександрівна Науменко (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв пан Г.М. Авраменко, адвокат, що практикує у м. Чернігові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції.

3. 15 жовтня 2008 року Суд вирішив комунікувати Уряду скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції, а також за статтею 1 Першого протоколу. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд також вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1957 році та проживає у м. Чернігові.

А. Невиконання судових рішень, постановлених на користь заявниці та її сина, та мирових угод

5. Рішенням від 1 листопада 2001 року Деснянський районний суд м. Чернігова (далі - районний суд) постановив стягнути з колишнього чоловіка заявниці аліменти на її утримання в розмірі 1/8 частини його заробітної плати щомісячно, починаючи з 10 вересня 2001 року. Цей же районний суд рішенням від 15 травня 2002 року постановив стягнути аліменти на утримання сина заявниці в розмірі 1/4 частини заробітної плати її колишнього чоловіка, починаючи з 15 травня 2002 року. Зазначені рішення не були виконані.

6. Оскільки заявниця не була впевнена, що зазначені судові рішення будуть виконані, вона була вимушена укласти мирові угоди зі своїм колишнім чоловіком. Двома рішеннями від 16 листопада 2005 року районний суд визнав ці мирові угоди, відповідно до яких заявниця відмовилась від сум, які її колишній чоловік повинен був сплатити за рішеннями вищезазначеного суду від 1 листопада 2001 року та 15 травня 2002 року; її колишній чоловік, у свою чергу, повинен був сплатити їй 5500 грн-1 та передати у власність їхньому сину належну йому на праві власності 1/3 частину їхньої спільної квартири. Ці дії мали бути вчинені до 31 грудня та 21 листопада 2005 року відповідно. Заявниця стверджувала, що у зв'язку з бездіяльністю державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції ці мирові угоди були виконані лише в частині виплати 5500 грн-2. Заявниця не порушувала провадження проти державної виконавчої служби щодо невиконання мирових угод.

B. Провадження проти державної виконавчої служби

7. В травні 2004 року заявниця звернулася до районного суду з позовом до державної виконавчої служби щодо невиконання судових рішень від 1 листопада 2001 року та 15 травня 2002 року.

8. Рішенням від 10 січня 2005 року районний суд визнав бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції незаконною та присудив заявниці 3000 грн-3 відшкодування моральної шкоди, в задоволенні решти позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди відмовив. Це рішення було виконане лише частково, заявниці було сплачено 2000 грн-4.

_________

-1 Близько 932 євро.

-2 Близько 932 євро.

-3 Близько 438 євро.

-4 Близько 293 євро.

9. Заявниця ініціювала провадження щодо відмови у задоволенні частини її вимог та вимагала підвищення зазначеної суми. Рішеннями апеляційних судів Чернігівської та Полтавської областей (останній виступав як суд касаційної інстанції) від 10 серпня 2005 року та 26 жовтня 2007 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог заявниці. Рішенням від 3 жовтня 2006 року Верховний Суд України також відхилив касаційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції.

10. 5 квітня 2006 року відділом державної виконавчої служби Чернігівського обласного управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з реорганізацією місцевих відділів державної виконавчої служби.

11. 24 листопада 2008 року рішення від 10 січня 2005 року було виконано в повному обсязі.

C. Провадження проти начальника місцевого відділу державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення від 10 січня 2005 року

12. У квітні 2006 року заявниця звернулась до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про невиконання судового рішення від 10 січня 2005 року.

13. 27 вересня 2006 року суд відмовив у задоволенні позову та підтримав обґрунтування закриття виконавчого провадження. Заявниця не оскаржила це рішення.

14. У квітні 2007 року заявниця подала заяву про ухвалення додаткового рішення в рамках провадження щодо заміни боржника. 22 червня 2007 року суд відмовив у задоволенні її вимог через відсутність такої процедури. 10 вересня 2007 року апеляційний суд Чернігівської області залишив вищезазначене рішення без змін. 28 листопада 2007 року Верховний Суд України прийняв скаргу заявниці та відкрив касаційне провадження, яке наразі триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Відповідне національне законодавство викладено в рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine), заява № 67534/01, пп. 16-19).

I. ПРЕДМЕТ СПОРУ

16. Суд зазначає, що після комунікації заяви Уряду заявниця доповнила свої зауваження новими скаргами на тривалість судових проваджень, які були порушені щодо її колишнього чоловіка та начальника місцевого відділу державної виконавчої служби.

17. Суд зазначає, що ці скарги були подані після комунікації заяви Уряду держави-відповідача, який не був запрошений надати свої коментарі щодо них. Таким чином, Суд вважає, що ці скарги виходять за межі предмета розгляду цього спору та не підлягають розгляду в рамках цієї справи (див. вищезазначене рішення від 6 квітня 2004 року у справі "Скубенко проти України" (Skubenko с. Ukraine), заява № 41152/98). Ці скарги є предметом окремого провадження в рамках справи за заявою № 58012/09.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

18. Заявниця скаржилась на те, що тривалість виконання судового рішення від 10 січня 2005 року, постановленого на її користь проти державної виконавчої служби, становить порушення її прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на (...) розгляд його справи упродовж розумного строку судом (...), який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)"

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Прийнятність

1. Заперечення щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту

19. Уряд зазначив, що заявниця не оскаржила постанову від 5 квітня 2006 року про закінчення виконавчого провадження і, таким чином, не вичерпала всіх засобів юридичного захисту.

20. Заявниця підтримала свою заяву.

21. Суд зазначає, що Уряд не зміг довести, чи могла запропонована процедура забезпечити виконання рішення, постановленого на її користь, та в якій мірі.

22. Таким чином, Суд вважає, що заявниця не повинна була використовувати зазначені Урядом національні засоби юридичного захисту, та їх невичерпання не слід розглядати як відсутність зацікавленості з боку заявниці у виконанні рішення, постановленого на її користь.

2. Заперечення щодо несумісності ratione personae