Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чуйкіна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (<…>), Голова,

Карел Юнгвірт (<…>),

Райт Маруст (<…>),

Марк Віллігер (<…>),

Ізабель Берро-Лефевр (<…>)

Миряна Лазарова-Трайковська (<…>),

Ганна Юдківська (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 7 грудня

2010 року

постановляє таке рішення, ухвалене у той день:

1. Справа була розпочата за заявою (№ 28924/04), яку 10 липня 2004 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Дмитрівна Чуйкіна (далі - заявниця).

2. Заявницю, якій було надано юридичну допомогу, представляв юрист, що практикує у м. Києві, пан Д. Курдельчук. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. 12 травня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряду.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1949 році та проживає у м. Кам'янка-Дніпровська, Україна.

А. Провадження щодо товариства "Г."

5. 5 лютого 1998 року заявниця звернулась до Енергодарського міського суду Запорізької області (далі - Енергодарський суд) з позовом до товариства приватної форми власності "Г." через продаж їй несправного телевізора.

6. 18 червня 1998 року справу було передано до Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області (далі - Кам'янсько-Дніпровський суд).

7. 28 липня 1998 року Кам'янсько-Дніпровський суд відмовив у задоволенні позову заявниці. 8 вересня 1998 року Запорізький обласний суд (далі - Запорізький суд) скасував це рішення та направив справу на новий розгляд до Кам'янсько-Дніпровського суду.

8. 19 жовтня 1998 року Кам'янсько-Дніпровський суд задовольнив позов заявниці. 24 листопада 1998 року Запорізький суд скасував це рішення та направив справу до Кам'янсько-Дніпровського суду на новий розгляд.

9. За рішенням Голови Запорізького суду 19 травня 1999 року справу було передано до Василівського районного суду Запорізької області (далі - Василівський суд).

10. 6 вересня 1999 року справу було передано до Енергодарського суду, який під час судового засідання 26 січня 2000 року залишив позов заявниці без розгляду. Заявниця оскаржила це рішення.

11. 14 березня 2000 року Запорізький суд скасував рішення від 26 січня 2000 року та направив справу на новий розгляд до Кам'янсько-Дніпровського суду.

12. 13 листопада 2000 року справу було передано до Василівського суду, який 1 лютого 2001 року залишив позов заявниці без розгляду. 6 березня 2001 року Запорізький суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд до того ж суду.

13. 13 грудня 2001 року Василівський суд залишив позов заявниці без розгляду. 6 червня 2002 року Запорізький суд залишив це рішення без змін. 13 березня 2003 року Верховний Суд України скасував рішення судів нижчих інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. 12 лютого 2004 року Енергодарський суд частково задовольнив позов заявниці, присудивши їй 17614 грн відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

15. 28 квітня 2004 року ухвалою Запорізького суду рішення Енергодарського суду від 12 лютого 2004 року було частково змінено.

16. Заявниця не подала касаційної скарги до Верховного Суду України.

17. У 2004 році було порушено провадження про банкрутство щодо товариства-відповідача.

18. Рішення суду від 12 лютого 2004 року залишається невиконаним.

B. Провадження щодо державної виконавчої служби

19. 26 травня 2004 року відділ Державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції в Запорізькій області (далі - відділ Державної виконавчої служби) відкрив виконавче провадження за рішенням суду від 12 лютого 2004 року.

20. Відділ Державної виконавчої служби не виконав рішення суду. У зв'язку із цим заявниця звернулась із позовною заявою до Енергодарського суду, який своїми рішеннями від 17 січня, 23 червня та 25 жовтня 2005 року і 27 квітня 2006 року визнавав відділ Державної виконавчої служби відповідальним за невиконання рішення суду від 12 лютого 2004 року.

21. Після реорганізації системи державних органів, відповідальних за виконання рішень судів, відділи Державної виконавчої служби обласних та територіальних управлінь юстиції були ліквідовані без правонаступників. Було утворено Державну виконавчу службу України як новий виконавчий орган (див. нижче розділ "відповідне національне законодавство").

22. У липні 2006 року заявниця звернулась до Енергодарського суду з позовом до новоутвореної Державної виконавчої служби у м. Енергодар (далі - Державна виконавча служба), вимагаючи відшкодування шкоди, завданої в результаті невиконання рішення суду. 16 жовтня 2006 року суд вирішив, що відділ Державної виконавчої служби, який більше не виконував жодних функцій, але залишався в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, повинен бути залучений як співвідповідач у справі.

23. 10 листопада 2006 року Енергодарський суд частково задовольнив вимоги заявниці та присудив стягнути з відділу Державної виконавчої служби на користь заявниці 3660 грн грошового відшкодування моральної шкоди, спричинену невиконанням рішення суду. Суд відхилив усі вимоги заявниці до новоутвореної Державної виконавчої служби, оскільки її не було визнано відповідальною за невиконання рішення суду, постановленого на користь заявниці.

24. 16 січня 2007 року відділ Державної виконавчої служби було остаточно ліквідовано та вилучено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

25. 1 березня 2007 року Запорізький суд розглянув апеляційну скаргу заявниці та постановив, що суд першої інстанції правильно оцінив правові відносини між сторонами. Проте суд скасував рішення в частині стягнення з відділу Державної виконавчої служби 3660 грн на користь заявниці та закрив судове провадження у справі в цій частині на тій підставі, що відділ Державної виконавчої служби було ліквідовано без правонаступництва.

26. 25 червня 2007 року Верховний Суд України відмовив заявниці у відкритті касаційного провадження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція

27. У відповідних положеннях Конституції зазначено таке:

Стаття 55

"...Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб...".

B. Цивільний процесуальний кодекс

28. У відповідних положеннях Цивільного процесуального кодексу зазначено таке:

Стаття 205. Підстави закриття провадження у справі

"1. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

…

7) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі".

C. Реорганізація Державної виконавчої служби

29. У 2005 році відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 23 квітня 2005 року № 320 та Закону України "Про внесення змін до Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження", прийнятого Верховною Радою 23 червня 2005 року, Державну виконавчу службу було реорганізовано. Вищезазначеною постановою було утворено нову систему органів Державної виконавчої служби замість відділів Державної виконавчої служби обласних та територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України.

30. При здійсненні цієї реорганізації Міністерством юстиції України 19 серпня 2005 року було видано наказ № 1482, після чого були видані відповідні накази управлінь юстиції в областях. Управлінням юстиції в Запорізькій області було видано такий наказ 25 серпня 2005 року (наказ № 521/15). Відповідно до наказів відділи Державної виконавчої служби ліквідовувались без встановлення правонаступників, а нові органи Державної виконавчої служби створювались замість них як нові юридичні особи.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

31. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість та справедливість провадження у справі проти товариства "Г.", і на невиконання рішення суду, постановленого у вищезазначеному провадженні. Заявниця також скаржилася на те, що національні суди належним чином не розглянули її позов до Державної виконавчої служби щодо відшкодування. Суд, що є головним у наданні юридичної кваліфікації фактам справи, вирішив розглядати ці скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції, у відповідних положеннях якого зазначається таке:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

А. Прийнятність

1. Справедливість провадження щодо товариства "Г."

32. Заявниця скаржилася на несправедливість провадження у її справі.

33. Суд зазначає, що заявниця не оскаржувала рішення від 12 лютого 2004 року та рішення від 28 квітня 2004 року до Верховного Суду України у звичайному порядку касаційного провадження. Відповідно ця скарга повинна бути відхилена згідно з пунктами 1 та 4 статті 35 Конвенції у зв'язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.

2. Тривалість провадження щодо товариства "Г."

34. Заявниця також скаржилась на те, що провадження у її справі було необґрунтовано тривалим. Зокрема вона зауважила, що затримки були спричинені неодноразовими направленнями справи на новий розгляд.

35. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона повинна бути визнана прийнятною.

3. Невиконання рішення суду від 12 лютого 2004 року та провадження щодо Державної виконавчої служби

36. Заявниця також скаржилась на те, що рішення від 12 лютого 2004 року залишалось невиконаним, що провадження щодо Державної виконавчої служби було несправедливим, та що її було позбавлено можливості вимагати у судовому порядку відшкодування від Державної виконавчої служби.

37. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Також Суд зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони повинні бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Тривалість провадження щодо "Г."

38. Період, який має розглядатись, розпочався 5 лютого 1998 року, коли заявниця звернулась до суду з цивільним позовом, і закінчився 24 квітня 2004 року, коли апеляційний суд ухвалив рішення у справі, яке не оскаржувалося заявницею і набрало, таким чином, законної сили. Отже, розгляд справи тривав шість років, два місяці та дев'ятнадцять днів у судах трьох інстанцій.

39. Заявниця стверджувала, що вона не сприяла значному збільшенню тривалості провадження, а державні органи неодноразово направляли справу на новий розгляд. Також вона вказала, що її цивільна справа не була надто складною і результат її розгляду був важливим для неї.