5 лютого 2013 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції, беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 22

червня 2010 року,

враховуючи декларації щодо дружнього врегулювання у справі,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, пан Володимир Миколайович Димма, є громадянином України, який народився в 1980 році та проживає в м. Новомиргороді.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

Факти справи, які були представлені сторонами, можуть бути викладені таким чином.

7 травня 2004 року працівниками Новомиргородського районного відділу УМВС України та Управління МВС України в Кіровоградській області було затримано заявника за підозрою у вчиненні крадіжки та доставлено до Ленінського районного відділу міліції в м. Кіровограді. Заявника тримали під вартою з 21.00 години 7 травня до 4.00 години 8 травня 2004 року.

Під час тримання під вартою його було піддано різним формам жорстокого поводження, включаючи удушення протигазом та ураження електричним струмом, з метою змусити заявника зізнатися у вчиненні крадіжки.

Зранку 8 травня 2004 року заявника було доставлено працівниками міліції до будинку його матері, де він проживав.

8 травня 2004 року було проведено медичний огляд заявника, в результаті якого було складено акт № 16. Відповідно до цього акта протягом вказаного періоду та за вищевказаних обставин він зазнав численних тілесних ушкоджень.

З 8 по 31 травня 2004 року заявника було госпіталізовано до травматологічного відділення Новомиргородської лікарні.

3 вересня 2004 року прокуратурою Кіровоградської області було порушено кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень та незаконного затримання стосовно працівників Міністерства внутрішніх справ України без зазначення їхніх прізвищ.

У невстановлену дату заявник формально впізнав своїх нападників.

З жовтня 2005 року до лютого 2010 року заявник звертався з численними скаргами до органів міліції, прокуратури, омбудсмена, парламенту, а також до Президента, заявляючи про відсутність прогресу у справі. У той же період він отримав значну кількість відповідей, здебільшого від органів прокуратури, в яких повідомлялось про наявність прогресу в розслідуванні кримінальної справи.

Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявник стверджує, що він зазнав жорстокого поводження. Посилаючись на статті 3 та 13 Конвенції, він скаржиться на неефективність та надмірну тривалість розслідування кримінальної справи щодо працівників міліції. Відповідно до пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції заявник вважає, що тривалість та неефективність розслідування порушує його права на захист в суді.