Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Трофимчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після наради за зачиненими дверима 5 жовтня 2010 року постановляє таке рішення, яке було ухвалено у той же день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 4241/03), яку 5 січня 2003 року подала до Суду проти України громадянка України Катерина Панасівна Трофимчук (далі - заявниця) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявницю представляв пан С. Зауткін - юрист, який практикує у м. Рівному. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Ю. Зайцев з Міністерства юстиції.

3. 31 травня 2005 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною та вирішив комунікувати Уряду скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції про несправедливість провадження, стороною якого була заявниця, та скаргу про порушення статті 11 Конвенції. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1944 році та проживає у м. Рівному.

5. У 1980 році заявниця почала працювати машиністом котлів на ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго" - комунальному підприємстві, відповідальному за постачання центрального опалення в м. Рівному. У грудні 1998 року низка працівників ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго", в тому числі і заявниця, були переведені до КТП "Комуненергія" - нового комунального постачальника, заснованого Рівненською обласною державною адміністрацією. Згодом ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго" припинило свою діяльність, було оголошено банкрутом та ліквідовано.

6. До березня 1999 року продуктивність праці заявниці була цілком позитивною. 12 лютого 1999 року вона успішно склала екзамени з безпеки праці під час випробування котлів.

7. За словами заявниці, вона та багато її колег не отримували заробітну плату за період з серпня по грудень 1998 року, коли вони працювали на ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго". У лютому 1999 року ряд працівників КТП "Комуненергія" зустрілися, щоб обговорити можливі рішення цієї проблеми. Вони домовились створити профспілку працівників КТП "Комуненергія" та організувати пікет. Згодом заявниця припинила своє членство в профспілці, яка існувала на КТП "Комуненергія" з 1998 року, та повідомила керівництво компанії, що 34 працівники КТП "Комуненергія" створили нову профспілку.

8. На думку Уряду, працівники КТП "Комуненергія" не утворювали нову профспілку.

9. 22 лютого 1999 року заявниця та двоє інших осіб, діючи нібито від імені працівників КТП "Комуненергія", надіслали письмове повідомлення на ім'я Голови міської ради м. Рівного, в якому зазначили таке:

"Ми, співробітники КТП "Комуненергія", повідомляємо вам, що 3 березня 1999 року о 7.30 [ми] будемо пікетувати управління КТП "Комуненергія", яке розташоване ... [через] невиплату заробітної плати з серпня 1998 року по лютий 1999 року".

10. У невстановлений день Рівненська міська рада внесла інформацію про пікет у свій реєстр.

11. 27 лютого 1999 року члени комісії, що складалася з декількох колег заявниці, включаючи її безпосереднього керівника та заступника директора КТП "Комуненергія", оглянули різні котельні, в тому числі і ту, в якій працювала заявниця, з метою перевірки дотримання техніки безпеки. У котельні заявниці інспектори виявили, що деякі частини котельного обладнання були розбиті або не функціонували, що ці несправності не були зафіксовані у спеціальному журналі, який ведеться оператором котельної, що деякі частини котельного обладнання були не на місці, та виявили несанкціоновані об'єкти на котлі та в приміщенні. Комісія дійшла висновку, що заявниця не дотрималась відповідних правил техніки безпеки. На цій підставі 2 березня 1999 року керівництво видало наказ про застосування до заявниці дисциплінарного стягнення у виді догани.

12. 3 березня 1999 року заявниця та ще 70 осіб взяли участь у пікеті навпроти приміщення адміністрації КТП "Комуненергія". Вони висловили стурбованість тим, що керівництво КТП "Комуненергія" не забезпечило своєчасну виплату заробітної плати і що директор привласнив кошти компанії.

13. Того дня заявниця повинна була бути на робочому місці о 8.00, проте прийшла о 10.00. Безпосередній керівник заявниці склав акт про двогодинну відсутність заявниці на роботі, зазначивши, що через її відсутність її колеги змушені були працювати ще дві години після закінчення їхньої нічної зміни.

14. 9 березня 1999 року КТП "Комуненергія" подало до Рівненського міського суду позов до заявниці та К., в якому просило суд визнати, що пікет 3 березня 1999 року, який позивач назвав "страйком", був незаконним. КТП "Комуненергія" зазначило, що страйк тривав три години, що майже 70 осіб взяли в ньому участь і що тільки троє осіб, включаючи заявницю, 22 лютого 1999 року письмово повідомили позивача про свою участь у страйку. Позивач також стверджував, що особи, які брали участь у страйку, не були уповноважені представляти інтереси працівників і що вимоги страйкуючих не були схвалені працівниками або повідомлені адміністрації підприємства заздалегідь. Копія повідомлення від 22 лютого 1999 року була приєднана до позову.

15. Сторони не надали інформації стосовно результатів розгляду позову КТП "Комуненергія".

16. 10 березня 1999 року заявницю було звільнено з роботи у зв'язку з систематичним невиконанням своїх трудових обов'язків (пункт 3 статті 40 Кодексу законів про працю).

17. 29 березня 1999 року заявниця подала до Рівненського міського суду позов про поновлення її на посаді в КТП "Комуненергія" та відшкодування заборгованості із заробітної плати. Заявниця стверджувала, що її звільнення було незаконним та безпідставним, і що його справжньою причиною був трудовий спір між керівництвом КТП "Комуненергія" та працівниками стосовно невиплати заробітної плати.

18. Під час судових засідань щодо її позову заявниця повідомила, що вона не несе відповідальності за проблеми, виявлені на її робочому місці 27 лютого 1999 року, що вона була відсутня на роботі 3 березня 1999 року через те, що брала участь у пікеті, про який місцева влада була вчасно поінформована, і що перед пікетом вона домовилась зі своїм колегою О., що він замінить її того дня. Заявниця визнала, що свого безпосереднього керівника вона заздалегідь про свою відсутність не повідомила.

19. Представники КТП "Комуненергія" заперечували наявність спору між заявницею та керівництвом підприємства та повторили, що заявниця була звільнена за систематичне невиконання своїх трудових обов'язків, зокрема, через її нездатність забезпечити безпечні умови праці в котельній 27 лютого 1999 року та через її несанкціоновану відсутність на робочому місці 3 березня 1999 року.

20. 21 червня 2000 року Рівненський міський суд відмовив заявниці у задоволенні позову, встановивши, що протягом короткого періоду її роботи на КТП "Комуненергія" вона допустила серйозне порушення правил роботи. Зокрема, суд зазначив, що згідно зі свідченнями колег заявниці, отриманими в ході судових засідань, та документами, наданими КТП "Комуненергія", заявниця несла відповідальність за проблеми, пов'язані з безпекою, які виникли 27 лютого 1999 року, та що вона була відсутня на робочому місці дві години 3 березня 1999 року, не повідомивши керівництво та її безпосереднього керівника про це заздалегідь. З огляду на вищевказане суд дійшов висновку, що заявниця була звільнена законно, відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю.

21. Також суд постановив, що твердження заявниці про трудовий спір між керівництвом та працівниками були необґрунтованими, тому що КТП "Комуненергія" не несло відповідальності за невиплату заробітної плати заявниці за час, який передував її звільненню з ОВДКП "Рівнетеплокомуненерго" в грудні 1998 року.

22. Заявниця оскаржила рішення суду першої інстанції та встановлені ним фактичні обставини. Вона також зазначила, що керівництво було заздалегідь повідомлено про її участь у пікеті 3 березня 1999 року, оскільки 22 лютого 1999 року вона письмово повідомила про це місцеві органи влади.

23. 11 вересня 2000 року Рівненський обласний суд скасував рішення від 21 червня 2000 року та направив справу на новий розгляд. Суд не погодився, що справа заявниці стосується систематичного невиконання її трудових обов'язків.

24. 10 липня 2001 року Рівненський міський суд відмовив заявниці у задоволенні позову з тих же підстав, що були зазначені у його рішенні від 21 червня 2000 року.

25. У рішеннях від 3 січня та 13 серпня 2002 року апеляційний суд Рівненської області та Верховний Суд України відповідно відхилили скарги заявниці як необґрунтовані та залишили без змін висновки суду першої інстанції.

26. У своєму рішенні від 3 січня 2002 року апеляційний суд Рівненської області зазначив, що твердження заявниці про те, що вона була звільнена через її участь у пікеті 3 березня 1999 року, було необґрунтованим.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Конституція України

27. Відповідні положення Конституції передбачають таке:

Стаття 44

"Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону".

B. Кодекс законів про працю України 1971 року

28. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 40

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

"Трудовий договір, укладений на невизначений строк ... може бути розірваний [власником або уповноваженим ним органом] у випадках:

<…>

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення..."

Стаття 151

Зняття дисциплінарного стягнення

"Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення..."

С. Закон України про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) від 3 березня 1998 року

29. Відповідні положення Закону передбачають таке:

Стаття 3

Сторони колективного трудового спору (конфлікту)

"Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:

на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) ... або профспілкова організація чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства ... або уповноважений ним орган чи представник.

<...>

Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту)".

Стаття 17

Страйк

"Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків)... з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вирішення колективного трудового спору (конфлікту) вичерпано) у зв'язку з відмовою [роботодавця] задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу".

Стаття 18

Право на страйк

"Відповідно до статті 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється цим Законом.

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник ... ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту)".

Стаття 19

Рішення про оголошення страйку

"Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається більшістю працівників на загальних зборах (конференції) працівників або двома третинами делегатів конференції ... за поданням профспілкової організації чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої згідно із статтею 3 цього Закону представляти інтереси найманих працівників. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.

<…>

Нікого не може бути примушено до участі або неучасті у страйку.

Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язує письмово попередити роботодавця не пізніш як за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві - за п'ятнадцять днів.

Роботодавець або його представник зобов'язаний у найкоротший строк попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші заінтересовані підприємства ... щодо рішення найманих працівників про оголошення страйку.

Місцеперебування під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом (особою), що керує страйком, за погодженням із роботодавцем або його представником.

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні".

Стаття 23

Рішення про визнання страйку незаконним

"Заява роботодавця про визнання страйку незаконним розглядається у судовому порядку.

Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом ... не пізніш як у семиденний термін.

Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк".

Стаття 27

Гарантії для працівників під час страйку

"Участь у страйку працівників, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності..."