Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пузан проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westendiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 26 січня 2010 року постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу розпочато за заявою (№ 51243/08), яку 27 жовтня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Республіки Білорусь пан Дмитро Петрович Пузан (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляла юрист А. Муканова. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції.

3. 24 березня 2009 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною і вирішив повідомити Уряд про скарги заявника за підпунктом "f" пункту 1 статті 3, пунктом 4 статті 5, пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції стосовно тримання його під вартою та можливої екстрадиції, а також про його скаргу за статтею 34 Конвенції стосовно втручання у право на індивідуальну заяву. Суд також вирішив одночасно розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви (пункт 3 статті 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1980 році та нині тримається під вартою в Сімферопольському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) в очікуванні екстрадиції до Республіки Білорусь.

5. Заявник був двічі засуджений в Республіці Білорусь за вчинення злочинів, пов'язаних з обігом наркотиків. Удруге, в 2004 році, йому було призначено покарання у виді чотирьох років і трьох місяців позбавлення волі. Після відбуття частини призначеного строку позбавлення волі його було звільнено достроково.

6. 1 квітня 2006 року Совєтський районний відділ МВС м. Мінська порушив щодо заявника кримінальну справу за підозрою в незаконному придбанні психотропної речовини (пункт 1 статті 328 Кримінального кодексу Республіки Білорусь).

7. 12 червня 2006 року державні органи Білорусі оголосили заявника в міжнародний розшук.

8. 29 вересня 2008 року начальник УВС адміністрації Совєтського району м. Мінська надіслав клопотання до Управління карного розшуку ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим щодо затримання заявника і тримання його під вартою до екстрадиції до Республіки Білорусь.

9. Того самого дня заявника затримали працівники Залізничного районного відділу Сімферопольського МУ ГУМВС України в Автономній Республіці Крим.

10. 30 вересня 2008 року Залізничний районний суд м. Сімферополя (далі - районний суд) прийняв постанову про застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на сорок діб з метою екстрадиції до Республіки Білорусь.

11. 17 жовтня 2008 року заступник Генерального прокурора Республіки Білорусь звернувся до Генерального прокурора України із запитом про екстрадицію заявника до Республіки Білорусь. Запит містив такі гарантії: без згоди Генерального прокурора України заявника не притягатимуть до кримінальної відповідальності за злочин, який було вчинено до екстрадиції; його не буде вислано до третьої країни без згоди Генерального прокурора України; його не буде піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню; після припинення кримінального провадження, а в разі призначення покарання - після його відбуття заявник зможе безперешкодно виїхати з території Республіки Білорусь; заявника не переслідуватимуть за політичними, расовими, релігійними чи етнічними ознаками.

12. 26 жовтня 2008 року під час зустрічі зі своїм захисником заявник підписав довіреність для звернення із заявою до Суду.

13. 28 жовтня 2008 року заявника було допитано помічником прокурора Залізничного району м. Сімферополя, зокрема, щодо того, чи звертався заявник або його захисники до державних органів чи установ з позовами чи скаргами на порушення його прав і свобод. Заявник відповів, що його захисник просив звернутися до Суду з клопотанням про надання йому форми доручення, і пояснив, що надалі його захист здійснюватиме Харківська правозахисна група, яка має намір подати скаргу до "Європейської комісії з прав людини". Заявник повідомив, що не підписував жодних інших документів і не звертався зі скаргами чи заявами до жодних інших установ. Якщо це зробили його захисники, то він дізнається про це пізніше. У протоколі цього допиту також було зазначено, що заявника було повідомлено про його право на відмову давати показання, передбачене статтею 63 Конституції України.

14. Того самого дня, 28 жовтня 2008 року, Голова палати вказав Уряду України - як це передбачає правило 39 Регламенту Суду - на необхідність утриматися від екстрадиції заявника до Республіки Білорусь.

15. 7 листопада 2008 року Генеральна прокуратура України повідомила Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про те, що рішення про екстрадицію заявника не прийматиметься, допоки Суд не розгляне цю справу.

16. Того самого дня районний суд прийняв постанову про взяття заявника під варту з метою екстрадиції до Республіки Білорусь, не встановивши строку такого тримання.

17. 20 листопада 2008 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим залишив постанову від 7 листопада 2008 року без змін, підтвердивши законність тримання заявника під вартою з метою екстрадиції.

18. 26 грудня 2008 року районний суд відмовив у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу, обраного заявникові. Заявник оскаржив цю постанову. У відповідь, листом від 16 січня 2009 року заступник Голови апеляційного суду Автономної Республіки Крим повідомив заявника про те, що апеляційний суд раніше вже розглядав його апеляційну скаргу щодо законності тримання його під вартою і не розглядатиме те саме питання знову. Заявник досі перебуває під вартою.

II. ВІДПОВІДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

А. Відповідне міжнародне та національне право і практика

19. Відповідні положення міжнародного та національного права і практики стисло викладено в рішенні від 23 жовтня 2008 року у справі "Солдатенко проти України" (Soldatenko v. Ukraine), заява №2440/07, пп. 21-31).

В. Відповідні міжнародні матеріали щодо стану дотримання прав людини в Республіці Білорусь

1. Доповіді Державного департаменту США про стан дотримання прав людини у країнах світу

20. У Щорічній доповіді про стан дотримання прав людини у країнах світу (далі - Доповідь) за 2007 рік, оприлюдненій Державним департаментом США 11 березня 2008 року, стосовно Білорусі повідомляється:

"с. Катування та інше жорстоке, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання

Закон забороняє таку практику; однак працівники Комітету державної безпеки Республіки Білорусь (КДББ), загони міліції особливого призначення ("ОМОН") та інші спецпідрозділи іноді вдаються до побиття затриманих і демонстрантів...

...Міліція також іноді практикує побиття громадян під час їх затримання та перебування під вартою за організацію або участь у демонстраціях чи інших заходах опозиції. 12 січня працівники міліції жорстоко побили активіста молодіжного опозиційного руху Олеся Калиту за організацію юридичного представництва інтересів свого товариша, іншого активіста молодіжного руху, який відмовився бути інформатором КДББ. Через два дні після цього була побита працівниками міліції і госпіталізована неповнолітня активістка опозиційного руху Анастасія Шашкова - після того, як її затримали у зв'язку з участю в акції протесту проти фальсифікацій на місцевих виборах у країні 14 січня.

23 березня міліція м. Могильова примусово госпіталізувала до місцевої психіатричної лікарні активістку Христину Шатікову у зв'язку з тим, що вона була координатором підготовки масової демонстрації опозиційних сил у День Свободи. Шатікова повідомила, що протягом триденного затримання їй давали певні медичні препарати та допитували про зв'язки з політичними в'язнями Дмитром Дашкевичем і Артуром Фінькевичем.

16 серпня працівники міліції побили вісімнадцятирічну Тетяну Тишкевич, коли вона разом з іншими активістами молодіжного опозиційного руху вийшла на демонстрацію в Мінську на знак солідарності з тими, кого було ув'язнено з політичних мотивів. її лікували в місцевій лікарні у зв'язку з тілесними ушкодженнями голови і живота. За інформацією з достовірних джерел, у лікарні її [Тишкевич] відвідав працівник міліції, який чинив на неї тиск, вимагаючи, щоб вона не зверталася зі скаргою на дії міліції.

12 грудня після насильницького розгону мирної демонстрації опозиційних сил на Октябрській площі в Мінську працівники міліції жорстоко побили лідера молодіжного опозиційного руху Дмитра Федарука і залишили його в непритомному стані на тротуарі. Федарук опинився в лікарні, де протягом восьми днів лікувався у зв'язку із серйозною травмою голови.

За інформацією з достовірних джерел та повідомленнями очевидців під час демонстрацій, які відбулися після президентських виборів у березні 2006 року, бійці "ОМОН" та інших спецпідрозділів, таких як антитерористичний спецпідрозділ "Алмаз", били затриманих демонстрантів, а іншим погрожували смертю або зґвалтуванням.

У березні 2006 року спецпідрозділи міліції та бійці "ОМОН" застосували кийки та сльозогінний газ для розгону мирного маршу до Окрестинського ІТТ, що відбувався на знак протесту проти затримання 250 демонстрантів. Полковник МВС Дмитро Павличенко, причетний до зникнень та ймовірної смерті активістів опозиційного руху в 1999 році, особисто побив кандидата у президенти від опозиції Олександра Козуліна, після чого бійці спецпідрозділу "Алмаз" зв'язали Козуліна і відвезли до слідчого ізолятора. Внаслідок побиття Павличенком і бійцями спецпідрозділу "Алмаз" Козулін отримав травми голови та хребта. Ані Павличенка, ані бійців спецпідрозділу "Алмаз", ані бійців інших спецпідрозділів не було покарано за їхні дії. У липні 2006 року Козуліна було засуджено до п'яти з половиною років позбавлення волі за політично вмотивованими обвинуваченнями у стверджуваному хуліганстві та порушенні громадського порядку. Наприкінці року він ще перебував у в'язниці.

За інформацією з офіційних джерел, в армії й надалі мали місце факти знущання з новобранців у вигляді побиття та інших форм фізичного і психологічного насильства, хоча кількість зареєстрованих випадків зменшилася.

Інформація, яка стосується цього розділу Доповіді, міститься також в інших її частинах: див. підпункти 1.d, 1.e, 2, 2.b та розділ 3.

Умови тримання в установах виконання покарань та попереднього ув'язнення

Умови тримання ув'язнених усе ще залишаються вкрай тяжкими та характеризуються періодичною нестачею продуктів і ліків та поширенням таких хвороб, як туберкульоз і ВІЛ/СНІД. у березні Лейла Зерругі (Leila Zerrougui), голова Робочої групи ООН з питань досудового затримання, повідомила, що умови тримання в установах попереднього ув'язнення були гіршими за умови в установах виконання покарань, оскільки санітарні та побутові умови в установах попереднього ув'язнення були незадовільними і в них діяли обмеження щодо контактів із відвідувачами, телефонних дзвінків і права листування. За інформацією національних правозахисних організацій, за останні 10 років умови тримання ув'язнених дещо покращилися. Однак вони повідомили про те, що особи, які тримаються під вартою, не забезпечуються належним харчуванням або теплим одягом і часто позбавлені власного спального місця, постільної білизни, можливості змінювати одяг і відвідувати туалет. Внаслідок цього залишаються поширеними туберкульоз, пневмонія та інші хвороби. Колишні в'язні повідомили, що медичні огляди проводяться рідко, роблять це недостатньо кваліфіковані медичні працівники, а результати медичних оглядів часто фальсифікуються. Стоматологічні послуги ще менш доступні.

Закон дозволяє членам сім'ї затриманих та їхнім друзям приносити їжу та предмети особистої гігієни, але здебільшого державні органи не дотримуються вимог цього закону.

Серйозну проблему становила переповненість камер в установах виконання покарань, попереднього ув'язнення, а також у колоніях-поселеннях (такий вид покарання також відомий як "хімія"). Особи, які відбувають покарання у таких колоніях-поселеннях, що є формою заслання в межах країни, живуть у бараках і виконують примусові роботи відповідно до встановлених державою умов. За інформацією Уряду загальна кількість позбавлених волі осіб у країні становила понад 38000, серед яких 30000 відбували покарання у в'язницях і близько 8000 - у виправних колоніях відкритого типу. Крім того, за деякими підрахунками, 7000 осіб перебували у слідчих ізоляторах в очікуванні судового розгляду.

Деякі колишні політичні в'язні повідомили, що з ними поводилися гірше ніж з убивцями, чинили над ними психічне насильство, а часто бували випадки, коли їх поміщали в одну камеру зі злочинцями, які вчиняли насильницькі злочини. Вони також повідомили, що їм не роз'яснювали їхні законні права і не забезпечували захист їхніх прав. В'язням, які зверталися зі скаргами на порушення прав, часто погрожували смертю, принизливим поводженням або іншими формами покарання.

За достовірними повідомленнями міліція та працівники в'язниць і далі практикували жорстоке поводження з ув'язненими, катували та шантажували їх. За інформацією з численних достовірних джерел, прийняття рішень за заявами про умовно-дострокове звільнення залежать від хабарів персоналу установ виконання покарань. Розмір хабара становить, як правило, від 200 до 300 доларів (від 430000 до 646000 білоруських рублів), але від засуджених у резонансних справах часто вимагали ще більших сум. Наприклад, за інформацією, що надійшла 5 червня від незалежного Білоруського комітету захисту прав в'язнів "Над Бар'єром", комісія з умовно-дострокового звільнення відмовила Дмитру Корольову, колишньому працівникові розвідки, у достроковому звільненні в березні, оскільки він відмовився передати 2000 доларів (4,3 мільйонів білоруських рублів) співкамерникові. Останній стверджував, що вимагав хабар за дорученням посадових осіб в'язниці.

Осіб, затриманих у зв'язку з політичною діяльністю, органи влади здебільшого тримали в Окрестинському ІТТ або у Володарському слідчому ізоляторі в Мінську. За словами багатьох колишніх в'язнів, їжа та медичне обслуговування у Володарському СІЗО незадовільні, але кращі, ніж в Окрестинському ІТТ, який здебільшого використовують для короткострокового тримання затриманих демонстрантів протягом досудового слідства.

За повідомленнями, у в'язниці стан здоров'я Олександра Козуліна значно погіршився. Хоча повідомлялося, що матеріально-побутові умови тримання його під вартою були прийнятними, товариші стверджували, що після жорстокого побиття працівниками міліції під час його затримання в березні 2006 року та після 53-денного голодування, яке він оголосив на знак протесту проти свого ув'язнення та фальсифікації результатів президентських виборів, йому не надали належної медичної допомоги. Дружині та адвокатові Козуліна не дозволяли відвідувати його підчас голодування.

За наявною інформацією, протягом року державні органи жодного разу не дозволили національним і міжнародним правозахисним організаціям, незалежним засобам масової інформації та Міжнародному комітету Червоного Хреста провести незалежну перевірку умов тримання під вартою. Втім, кільком міжнародним експертам було надано доступ до осіб, що тримаються під вартою. У вересні офіційна делегація з Німеччини відвідала засуджених у трьох виправних колоніях у Мінську та сусідніх населених пунктах. Іноземним дипломатам іноді надавалася можливість поспілкуватися з політичними в'язнями у присутності посадових осіб, однак у більшості випадків державні органи відхиляли клопотання про надання дозволу на відвідання політичних в'язнів".

2. Доповідь Спеціального доповідача ООН з прав людини щодо стану дотримання прав людини в Республіці Білорусь (E/CN.4/2006/36)

21. У відповідних частинах доповіді зазначено:

"IV. СИТУАЦІЯ З ДОТРИМАННЯМ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ

А. Громадянські та політичні права; механізми захисту

10. Надалі спостерігаються систематичні порушення громадянських і політичних прав громадян Білорусі, а також позбавлення їх права на ефективну участь у громадських справах. Механізми захисту прав людини залишаються надзвичайно слабкими, і на національному рівні не існує правозахисної установи. Судова система досі підпорядкована виконавчій владі, а законодавча влада не є по-справжньому незалежною...

Судочинство і правоохоронна діяльність, смертна кара, зникнення та страти без суду та слідства.

13. З часу оприлюднення своєї останньої доповіді Спеціальний доповідач усе ще занепокоєний тим, що Білорусь залишається єдиною країною в Європі, де застосовується смертна кара. Ситуація в країні досі характеризується вкрай тяжкими умовами попереднього ув'язнення, практикою застосування тортур та інших видів нелюдського поводження, надмірним застосуванням сили з боку міліції.

14. Крім того, стверджується, що при винесенні рішень судді фактично ніколи не посилаються на Конституцію або міжнародні договори, а рішення Конституційного Суду часто ігноруються. Судові засідання здебільшого здійснюються за зачиненими дверима без наведення відповідних причин, а представникам правозахисних організацій відмовляють у доступі до залів судових засідань для спостереження за перебігом судових процесів. Призначені покарання в багатьох випадках абсолютно непропорційні вчиненим злочинам. Право на оскарження обмежено, оскільки в багатьох випадках Верховний суд діє як суд першої інстанції, що не залишає можливості оскарження такого рішення. Повідомлялося, що до президентських виборів і після них понад 150 осіб було притягнуто до відповідальності в порядку спрощеного провадження і без надання доступу до захисника. Висловлювалося занепокоєння стосовно дотримання їхнього права на справедливий судовий розгляд".

3. Резолюція 1671 (2009 року) Парламентської асамблеї Ради Європи: "Ситуація в Республіці Білорусь"

22. У відповідних положеннях Резолюції 1671 Парламентської асамблеї Ради Європи зазначено:

"1. Ситуація в Білорусі є предметом пильної уваги Парламентської асамблеї починаючи з 1992 року, коли парламенту Республіки Білорусь було надано статус "спеціального гостя" в ПАРЄ. Але через відсутність прогресу у сфері демократії, прав людини та верховенства права в Білорусі цей статус у 1997 році було призупинено, а наступного року "заморожено" і розгляд заявки Білорусі на членство у Раді Європи. Асамблея і далі з нетерпінням очікує, що Білорусь виконає умови набуття членства у Раді Європи, а органи влади цієї держави рішуче візьмуть на себе зобов'язання дотримуватися стандартів цієї Організації та її цінностей.

2. За останні місяці в Білорусі відбулися важливі зрушення: за період із січня до серпня 2008 року було звільнено дев'ятьох представників опозиції, яких вважали політичними в'язнями, у тому числі колишнього кандидата у президенти Олександра Козуліна. Відтоді, завдяки цьому в Білорусі немає в'язнів, що визнаються у світі особами, ув'язненими з політичних мотивів. Асамблея вітає такий відчутний прогрес і закликає до забезпечення його незворотності.

3. Асамблея також вітає реєстрацію опозиційного руху "За свободу!", а також надання трьом незалежним інформаційним виданням - "Народна воля", "Наша нива" та "УзГорак" - можливості виходити друком у Білорусі, а також внесення цих видань до державної торговельної мережі. Проте, ситуацію зі свободою засобів масової інформації в Білорусі аж ніяк не можна вважати прийнятною, особливо ж це стосується засобів теле- і радіомовлення.

4. Позитивним зрушенням Асамблея також вважає створення низки консультативних рад під егідою адміністрації Президента й інших державних органів, завдяки яким органи влади можуть вести конструктивний діалог з представниками неурядових організацій та громадянського суспільства. Асамблея сподівається, що обговорення, які відбуваються в консультативних радах, приведуть, зрештою, до прийняття відповідних законодавчих і політичних рішень.

5. Стосовно зникнення чотирьох політичних опонентів у 1999-2000 роках Асамблея із задоволенням зазначає, що жоден з високопосадовців, які згадуються в Резолюції 1371 (2004) у зв'язку з обґрунтованою підозрою у причетності до зникнень або до приховування цих фактів, не обіймає відповідальної посади. Водночас Асамблея висловлює глибокий жаль у зв'язку з тим, що досі не забезпечено можливості подальшого прогресу розслідування цих злочинів, незважаючи на відомості, наведені в доповіді Асамблеї.

6. Ці зрушення набувають ще більшої значущості, якщо враховувати те, що вони здійснені у відповідь на наполегливі заклики європейських організацій та в контексті відновлення політичного діалогу з білоруським керівництвом.

7. Справді, після звільнення всіх політичних в'язнів у Білорусі Європейський Союз у жовтні 2008 року ухвалив рішення відновити контакти на найвищому рівні з керівництвом Білорусі та призупинити, хоча й частково та тимчасово, дію заборони на видання віз деяким білоруським високопосадовцям, включно з Президентом Лукашенком. У квітні 2009 року призупинення дії зазначеної заборони було подовжено ще на дев'ять місяців. Готовність Європейського Союзу нормалізувати відносини з Білоруссю засвідчив візит до Мінська Верховного представника Європейського Союзу з питань спільної зовнішньої та безпекової політики, пана Хав'єра Солани (Javier Solana) і його зустріч із Президентом Лукашенком 19 лютого 2009 року.

8. Білорусь є також однією з шести країн, які братимуть участь у проекті "Східне партнерство", що є новим механізмом, призначеним поглиблювати політичну та економічну співпрацю між Європейським Союзом і його східноєвропейськими та кавказькими сусідами з метою зміцнення їхньої стабільності і підтримки демократичних і реформування економіки на ринкових засадах. Ступінь участі Білорусі залежатиме від загального розвитку її відносин з Європейським Союзом. У зв'язку з цим Білорусь взяла участь у саміті "Східного партнерства", який відбувся у Празі 7 травня 2009 року. Європейський Союз також має намір розпочати з Білоруссю діалог щодо прав людини.

9. Зі свого боку Рада Європи останнім часом активізувала контакти з білоруськими державними органами: після візиту делегації Комітету Асамблеї з політичних питань у лютому 2009 року міністр Мігель Анхель Моратінос (Miguel Angel Moratinos) здійснив у березні 2009 року офіційний візит до Мінська як голова Комітету міністрів. За кілька тижнів до цього органи влади Білорусі нарешті дали згоду на відкриття інформаційного пункту Ради Європи в Мінську - таку ідею запропонувала сама Асамблея, і її було втілено за головування Словаччини в Комітеті міністрів. Церемонія відкриття інформаційного пункту відбулася у червні 2009 року.

10. Крім того, у грудні 2008 року Конгрес представників місцевих і регіональних влад Ради Європи ухвалив надати статус спостерігача Раді зі взаємодії органів місцевого самоврядування при Раді Республіки Національних зборів Республіки Білорусь.

11. Однак, незважаючи на нещодавні позитивні зрушення та відновлення контактів з європейськими організаціями, ситуація в Білорусі й далі дає підстави для занепокоєння.

12. По-перше, парламентські вибори, які відбулись у вересні 2008 року, виявилися втраченою можливістю рішучих змін на шляху до демократії, оскільки вони не відповідали Європейським стандартам свободи і справедливості. Як було зазначено в доповіді Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ (ОБСЄ/БДІПЛ), серйозні недоліки мали місце на всіх етапах виборчого процесу, починаючи з незабезпечення доступності плюралістичної інформації для виборців і закінчуючи незабезпеченням прозорості підрахунку голосів. Ці недоліки неминуче ставлять під сумнів репрезентативність діючого Парламенту, в якому жодному з опозиційних кандидатів не вдалося отримати місце. Водночас, слід привітати надану після заключної оцінки ОБСЄ/БДІПЛ згоду білоруських державних органів на співпрацю з ОБСЄ/БДІПЛ у реформуванні національного виборчого законодавства і практики для приведення їх у відповідність із зобов'язаннями Білорусі в рамках ОБСЄ.

13. Що стосується дотримання політичних свобод, то й надалі мають місце переслідування і залякування активістів опозиційних рухів, особливо молоді, що здійснюється за допомогою різних засобів, таких як несанкціоновані обшуки приватних помешкань, незаконне вилучення обладнання, жорстоке поводження міліції з демонстрантами та примусовий призов на військову службу тих, кого раніше було визнано непридатним для служби. Крім того, під домашнім арештом перебувають кілька політичних активістів, а судимість звільнених політичних в'язнів не була погашена, внаслідок чого деякі їхні права, включно з правом балотуватися на виборах, й надалі залишаються обмеженими.

14. Асамблея бере до уваги і той факт, що на сьогодні під вартою перебувають троє підприємців, а також обмежено свободу іншим особам, які, на думку білоруської опозиції, є політичними в'язнями або, принаймні, жертвами зловживань, учинених у системі кримінального судочинства з політичних мотивів. Асамблея закликає провести незалежне розслідування цих справ, щоб з'ясувати, чи справді вони є політичними в'язнями, і, якщо так, забезпечити їхнє звільнення.

15. Викликає занепокоєння і ситуація із забезпеченням свободи об'єднання: хоча в грудні 2008 року нарешті було зареєстровано опозиційний політичний рух "За свободу!", інші опозиційні та правозахисні організації і далі натрапляють на перешкоди у проходженні реєстрації в Міністерстві юстиції. Останнім прикладом є ситуація з правозахисною організацією "Наша вясна", члени якої, з огляду на статтю 193.1 Кримінального кодексу, наражаються на ризик переслідувань за членство в незареєстрованій організації.

16. Асамблея висловлює жаль у зв'язку з тим, що, хоча три незалежні видання вже включено до державної торговельної мережі, інші незалежні засоби масової інформації позбавлені можливості користуватися перевагами цієї системи розповсюдження і не можуть навіть друкуватися в Білорусі. Існування абсолютного державного контролю над друкуванням і розповсюдженням преси, а також над теле- і радіомовленням є грубим порушенням свободи ЗМІ. Так само Асамблея висловлює занепокоєння з приводу труднощів, з якими стикаються іноземні журналісти при проходженні акредитації та іноземні ЗМІ - такі, наприклад, як супутниковий канал "Белсат",- у процедурі реєстрації в Міністерстві закордонних справ. Водночас Асамблея бере до уваги численні заяви білоруського керівництва про готовність впроваджувати новий закон про ЗМІ, не допускаючи обмеження свободи вираження поглядів. Асамблея висловлює побажання, щоб такий самий підхід застосовувався й при впровадженні Закону про протидію екстремізму, у зв'язку з яким нещодавно було призупинено друк журналу "ARCHE", якому пізніше, підтиском міжнародної спільноти, знову дозволили виходити друком.

17. Асамблея також висловлює жаль, що в Білорусі досі можливе виконання смертних вироків, незважаючи на скорочення переліку злочинів, за які може призначатися таке покарання, зменшення кількості смертних вироків, винесених у таких справах, а також на те, що, за офіційними заявами, з жовтня 2008 року жодного смертного вироку виконано не було. Асамблея нагадує, що в діючій Конституції смертна кара розглядається як перехідна форма покарання : що немає законодавчих перешкод, які б заважали президенту або парламенту запровадити мораторій на виконання смертних вироків. Асамблея також бере до уваги надану державними органам і інформацію про те, що наразі немає смертних вироків, які очікують на виконання.