Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Курочкін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) (далі - Суд), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 27 квітня 2010 року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено того самого дня:

1. Справу порушено за заявою (№ 42276/08), поданою проти України до Суду 1 серпня 2008 року громадянином України Владиславом Володимировичем Курочкіним (далі - заявник) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв Костянтин Бузаджи, адвокат, що практикує в Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Юрій Зайцев.

3. Заявник стверджував, що скасування усиновлення неповнолітнього хлопця в його справі порушило його права, гарантовані пунктом 1 статті 6 та статтями 8 і 13 Конвенції.

4. 5 січня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про надходження заяви. Було також вирішено розглядати заяву по суті одночасно з питанням щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29) і розглянути справу в першочерговому порядку відповідно до правила 41 Регламенту Суду.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1955 році та живе в м. Києві.

6. 26 липня 2004 року заявник і його дружина К. усиновили В.Г, хлопця-сироту, 1993 року народження.

7. Із січня 2005 року через конфлікти між дружиною заявника, з одного боку, та заявником і В.Г., з другого, вони припинили вести спільне домашнє господарство, а згодом дружина заявника переїхала жити в їхній дачний будинок.

8. У жовтні 2006 року заявник звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва (далі - Шевченківський районний суд) із заявою про розірвання шлюбу з К.

9. 27 жовтня 2006 року на клопотання К. орган опіки і піклування Вишгородської районної державної адміністрації Київської області видав висновок щодо скасування усиновлення В.Г. Він встановив, що стосунки між усиновленим хлопчиком і К. негативні, тоді як заявник користувався у хлопчика авторитетом і його стосунки з ним були позитивними. У висновку також зазначалося, що хлопчик висловив бажання залишитися зі своїм прийомним батьком і що заявник готовий займатися вихованням хлопчика. Нарешті, рекомендувалося скасувати усиновлення хлопчика заявником і його дружиною з огляду на погіршення стосунків між ними, що негативно позначалося на хлопчикові, й у зв'язку з цим залишення його з прийомними батьками не відповідало б його інтересам.

10. У листопаді 2006 року тодішня дружина заявника звернулася до Вишгородського районного суду із заявою про скасування усиновлення дитини нею та її чоловіком, посилаючись на те, що хлопчик неодноразово здійснював на неї фізичні напади, тоді як її чоловік, у присутності якого стався один із таких інцидентів, відмовився припинити напади. На підтримку свого позову вона подала висновок від 27 жовтня 2006 року.

11. Під час розгляду справи і заявник, і хлопець заперечували проти скасування усиновлення хлопчика заявником, як вимагала К. Водночас заявник не був проти того, щоб було скасовано усиновлення дитини його дружиною. Він також заперечував, що коли-небудь був свідком фізичних нападів В.Г. на К.

12. Тим часом 6 березня 2007 року заявник і К. розірвали шлюб.

13. 20 липня 2007 року заявник одружився з В.Т.

14. 9 серпня 2007 року Шевченківський районний суд задовольнив клопотання колишньої дружини заявника і скасував усиновлення нею і заявником В.Г. Зокрема, посилаючись на пункт 3 частини першої статті 238 Сімейного кодексу України, суд зазначив, що усиновлення дитини колишньою дружиною заявника має бути скасовано з огляду на те, що стосунки, які склалися між нею і дитиною, погіршилися і роблять неможливим їхнє спільне проживання. Вмотивовуючи рішення, суд спирався на показання К. та медичні докази завданих їй тілесних ушкоджень. Суд також послався на показання сусідів цієї сім'ї та характеристику В.Г. зі школи від 9 серпня 2006 року, в якій зазначалося, що він поводиться агресивно, ображає оточуючих, погрожує їм і кілька разів бив декого зі своїх шкільних товаришів. У характеристиці від 9 серпня 2006 року також зазначалося, що його агресивна поведінка і неповага до інших є спадковими рисами, у зв'язку з чим його вихованням повинні займатися фахівці. Орган опіки і піклування підтримав позовні вимоги К. і заявив, що скасування усиновлення хлопчика відповідатиме його інтересам.

15. Суд також зазначив, що в основних інтересах дитини також необхідно скасувати й усиновлення В.Г. заявником, незважаючи на те, що в суді хлопчик висловив бажання залишитися зі своїм прийомним батьком. Суд визнав, що заявник не реагував на агресивну поведінку хлопчика стосовно прийомної матері, у зв'язку з чим у хлопчика сформувалося негативне ставлення до жінок і неправильне уявлення про нормальні сімейні стосунки. Суд постановив передати хлопчика органові опіки і піклування для подальшого влаштування до спеціалізованої установи. В.Г. продовжував жити разом із заявником, а під опіку його так і не віддали.

16. 28 серпня 2007 року Шевченківський районний суд ухвалив рішення про поділ квартири між заявником і К. Кожному з них припало по кімнаті, тоді як інші приміщення залишились у спільному користуванні.

17. 17 грудня 2007 року апеляційний суд м. Києва залишив рішення від 9 серпня 2007 року без зміни. Він відмовив у задоволенні апеляції заявника та зазначив, що заявник не надав доказів, які б засвідчили його здатність позитивно впливати на хлопчика і забезпечувати його нормальний особистісний розвиток. Апеляційний суд м. Києва визнав, що суд першої інстанції скасував усиновлення правомірно на підставі пункту 3 частини першої статті 238 Сімейного кодексу України, а сам факт позитивних стосунків між заявником і дитиною та його бажання залишатися прийомним батьком хлопчика не можуть бути підставою для скасування зазначеного рішення. Апеляційний суд м. Києва підсумував:

"Суд правильно взяв до уваги, що скасування усиновлення ... може також вважатися застосованою до хлопчика санкцією за його негідну поведінку".

18. 27 лютого 2008 року Верховний Суд України не знайшов підстав для перегляду справи заявника в касаційному порядку.

19. 3 червня 2008 року на клопотання заявника і В.Г. та в інтересах останнього Шевченківська районна ум. Києві державна адміністрація призначила заявника піклувальником В.Г. На заявника як на піклувальника дитини було покладено "захист прав і майнових інтересів дитини", а також "фінансове забезпечення і постійне піклування про виховання хлопчика та його фізичний і особистісний розвиток".

20. 11 вересня 2008 року колишня дружина заявника К. звернулася до Шевченківського районного суду з позовом, вимагаючи скасування рішення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 3 червня 2008 року. Вона стверджувала, що це рішення суперечить рішенню, ухваленому Шевченківським районним судом 9 серпня 2007 року, і що проживання В.Г. у квартирі становить небезпеку для її життя.

21. 23 вересня 2008 року Шевченківський районний суд прийняв справу до свого провадження. Сторони не поінформували Суд про подальший розвиток подій.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

A. Конституція України від 28 червня 1996 року

22. Відповідні положення Конституції передбачають:

Стаття 32

"Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. <...>"

Стаття 51

"<...> Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою".

B. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року

23. У відповідних положеннях Сімейного кодексу України сказано:

Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів

"<...> 4. При розгляді судом спорів щодо ... скасування усиновлення ... обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини".

Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

"1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти...

4. Батьки зобов'язані поважати дитину. <...>

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини".

Стаття 232. Правові наслідки усиновлення

"<...> 4. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.

5. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлю- вача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків".

Стаття 238. Скасування усиновлення

"1. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків".

Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування

"1. Опіка, піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування.

2. <...> [Піклування] встановлюється над дитиною ... у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років".

Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини

"<...> При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. <...>"

Стаття 249. Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини

"1. Опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. <...>"

C. Закон України від 26 квітня 2001 року "Про охорону дитинства"

24. У відповідних положеннях Закону зазначено:

Стаття 14. Розлучення дитини з сім'єю

"Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили".

D. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3

25. У цій постанові про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав наведено ті самі підстави для скасування усиновлення, які викладені в частині першій статті 238 Сімейного кодексу.

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

A. Конвенція [ООН] про права дитини від 20 листопада 1989 року

26. Відповідні положення Конвенції передбачають:

Стаття 9

"1. Держави-учасниці дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в основних інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. <...>"

B. Європейська конвенція про усиновлення дітей (переглянута) від 27 листопада 2008 (не чинна)

27. Відповідні положення Конвенції передбачають:

Стаття 14. Визнання недійсним і скасування усиновлення

"1. Усиновлення може бути визнане недійсним або скасовано лише за рішенням компетентного органу. Першорядне значення при цьому завжди має врахування основних інтересів дитини.

2. Усиновлення може бути визнане недійсним лише за наявності серйозних передбачених законом підстав до досягнення дитиною повноліття".

І. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

28. Суд зазначає, що у відповідь на зауваження Уряду заявник, посилаючись на ті самі події, подав нові скарги про порушення його прав, гарантованих пунктом 1 статті 6, і прав В.Г, який не є заявником у цій справі, гарантованих пунктами 1-3 статті 6, пунктом 1 статті 7, а також статтею 8 Конвенції.

29. На думку Суду, ці нові скарги не є уточненням початкових скарг заявника, стосовно яких сторони вже подали свої зауваження. Тому Суд вважає, що тепер недоцільно розглядати ці питання окремо (див. рішення від 19 квітня 2005 р. у справі "Піряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, п. 20).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

30. Заявник скаржився, що рішення національних судів про скасування усиновлення В.Г. несправедливі, і стверджував, що вони зруйнували його сім'ю. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статті 8 і 13 Конвенції.

31. Суд повторює, що юридична кваліфікація фактів у справі - питання, яке він вирішує сам (див. рішення від 19 лютого 1998 р. у справі "Ґуерра та інші проти Італії" (Guerra and Others v. Italy), Reports of Judgments and Decisions 1998-1, c. 223, n. 44), і що раніше він уже визнав, що, хоча стаття 8 не містить чітких процесуальних вимог, процес прийняття рішення про вжиття заходів, які мають характер втручання, повинен бути справедливим і забезпечувати належну повагу до інтересів, охоронюваних статтею 8 (див. рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), заява № 46544/99, § 56, ECHR 2002-1).

32. Отже, Суд вважає, що скарги заявника слід розглянути під кутом зору статті 8 Конвенції, відповідні положення якої передбачають:

"1. Кожен має право на повагу до свого ... сімейного життя...

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".