28 серпня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначені заяви, подані у дати,

що наведені в доданій таблиці,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники є громадянами України, чиї імена та роки народження наведені у доданій таблиці. Їхні інтереси представляв пан В. Литвиненко, юрист, який практикує у м. Костянтинівці. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Назар Кульчицький з Міністерства юстиції.

Заявники - колишні працівники державного підприємства "Завод "Автоскло" (далі - підприємство-боржник). У дати, що наведені у доданій таблиці, Костянтинівський міський суд Донецької області та Комісія з трудових спорів ДП "Завод "Автоскло" зобов’язали підприємство-боржника здійснити на користь заявників різні виплати, пов’язані з трудовими правовідносинами. Деякі судові рішення також передбачали зобов’язання підприємства-боржника виплатити заявникам відшкодування за будь-яку затримку у виплаті присуджених сум. Рішення набрали законної сили, однак не були виконані.

Посилаючись на статтю 6 та статтю 13 Конвенції , а також на статтю 1 Першого протоколу , заявники скаржилися на затримки виконання рішень, ухвалених на їхню користь.

1. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду заяви мають бути об’єднані, враховуючи спільність їх фактичного та юридичного підґрунтя.

2. Уряд направив односторонню декларацію з метою вирішення справ заявників. Цією декларацією Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень у справах заявників та заявив, що готовий сплатити заявникам залишок заборгованості за рішеннями, а також суми, зазначені в доданій таблиці. Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Декларація передбачала, що запропоновані суми є покриттям зобов’язань підприємства-боржника щодо виплати відшкодування за несвоєчасну сплату заборгованості за судовими рішеннями, а також є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди та компенсацією судових витрат, звільнені від будь-яких податків, що можуть стягуватись. Ці суми будуть конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції . У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов’язувався сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Представник заявників висловив свою згоду з умовами декларації Уряду.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі ухвалити рішення про вилучення заяви з реєстру справ Суду, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" або "c" цієї статті. Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

З огляду на згоду заявників з декларацією Уряду Суд вважає, що підпункт "b" пункту 1 статті 37 є належним у цій справі. Це відповідає пілотному рішенню "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), пункт 99, та пункт 6 резолютивної частини вищезазначеного рішення, і Суд не знаходить публічно-правових підстав для подальшого розгляду заяв.

Вирішує об’єднати заяви.

Бере до уваги умови односторонньої декларації Уряду та коментарі заявників щодо неї.

Вирішує відповідно до підпункту "b" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяви з реєстру справ.