10 травня 2012 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги зазначені заяви, подані 22 травня 2007 року та 13 лютого 2009 року, після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники, Валерій Павлович Конош (далі - перший заявник) та Сергій Анатолійович Кукіс (далі - другий заявник), є громадянами України, 1973 та 1960 років народження відповідно та проживають у м. Олександрії. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції України.

20 березня та 22 листопада 2006 року Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалив два рішення на користь першого заявника та зобов'язав ЗАТ "Енерговугілля" (далі - підприємство-боржник) виплатити йому певні суми відшкодування.

20 березня 2006 року вищезазначений суд ухвалив рішення на користь другого заявника та зобов'язав підприємство-боржника виплатити йому певні суми відшкодування (у подальшому рішення було змінено ухвалою апеляційного суду від 30 травня 2006 року).

Ці рішення на користь заявників набрали законної сили, проте залишаються невиконаними через відсутність коштів у підприємства-боржника.

Заявники скаржилися на невиконання вищезазначених рішень суду.

1. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду заяви повинні бути об'єднані, враховуючи спільність їх фактичного та юридичного підґрунтя.

2. У ході виконання пілотного рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" ("Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine"), листом від 7 листопада 2011 року Уряд повідомив Суд, що підприємство-боржник за рішеннями, ухваленими на користь заявників, було юридичною особою приватної форми власності. Однак з 28 листопада 2005 року до 30 липня 2010 року підприємство-боржник було включено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (далі - Реєстр), і всі виконавчі провадження щодо нього були зупинені. Тому Уряд ніс відповідальність за дії підприємства-боржника з дати, коли рішення щодо заявників набрали законної сили, і до виключення підприємства-боржника з Реєстру. Щодо будь-яких наступних періодів Уряд зазначив, що держава не несе відповідальність за борги приватного підприємства, оскільки її відповідальність поширюється лише на дії державних органів у виконавчому провадженні. При цьому заявники не оскаржували до національних судів стверджувану бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо виконання рішень, ухвалених на їхню користь, та не вимагали від неї відшкодування шкоди.

Уряд також направив Суду свою односторонню декларацію з метою вирішення питань, порушених у заявах заявників. Зокрема, Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень суду, ухвалених на користь заявників, та відповідальність за дії підприємства-боржника з дати, коли ці рішення набрали законної сили, і до виключення підприємства-боржника з Реєстру. Уряд також запропонував виплатити 780 та 750 євро першому та другому заявникам відповідно.

Уряд також просив Суд вилучити заяви з реєстру справ та запропонував розглянути цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" для вилучення заяв з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Декларація також передбачала, що вищезгадані суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди та компенсацією судових витрат, сплачуватимуться разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися, та будуть конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти мають бути виплачені протягом трьох місяців з дня повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції. У разі несплати цих сум протягом трьохмісячного строку Уряд зобов'язувався сплачувати з моменту спливу цього строку і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.