Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Підоріна і Кириленко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабелль Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 26 травня 2009 року постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу розпочато за двома заявами, які подали до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дві громадянки цієї держави, які проживають у місті Кременчук,- Людмила Іванівна Підоріна, 1960 року народження (заява № 12477/06), та Людмила Миколаївна Кириленко, 1947 року народження (заява № 31453/06).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. Суд вирішив направити скарги заявниць щодо невиконання судових рішень, якими їм було присуджено певні суми. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд також вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Рішеннями апеляційного суду Полтавської області від 24 лютого та 2 березня 2004 року, які набрали законної сили, було присуджено заявниці у справі № 12477/06 суму в розмірі 5630,83 грн-1 та заявниці у справі № 31453/06 суму в розмірі 7204,67 грн-2, виплати яких передбачені статтею 57 Закону України "Про освіту" .

-1 Близько 840 євро.

-2 Близько 1073 євро.

5. Відповідні виплати, передбачені на користь викладачів, не були здійснені, оскільки такі витрати не були передбачені державним бюджетом.

6. У 2004 році Верховною Радою України було прийнято закон (Закон № 1994-IV ), який затверджував обов'язок погашення заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" , починаючи з 2005 року і протягом п'яти років.

7. Заявниці не надали жодної інформації щодо повного виконання судових рішень.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Скрипняк та інші проти України" (Skrypnyak et autres c. Ukraine), №№ 9177/05, 14241/05, 10596/06, 17346/06, 20912/06 та 34604/06, пп. 7-13, від 10 липня 2008 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

9. Суд вважає, що згідно з пунктом 1 правила 42 Регламенту Суду заяви мають бути об'єднані з огляду на їх спільне фактичне та юридичне підґрунтя.

II. ПРЕДМЕТ СПОРУ

10. Суд зазначає, що після повідомлення Уряду про згадані заяви заявниці подали нову скаргу, вказуючи на відсутність в національній системі ефективних національних засобів юридичного захисту щодо оскарження надмірної тривалості виконання судових рішень, винесених на їхню користь. У зв'язку з цим вони посилаються на статтю 13 Конвенції .

11. Суд зазначає, що ці скарги були подані після того, як заяву було направлено на розгляд Уряду-відповідачу, якому не було запропоновано надати свої зауваження щодо цих скарг. Таким чином, Суд вважає, що ці скарги виходять за межі предмета розгляду цього спору і що вони не підлягають розгляду в цій справі (див. рішення у справі "Скубенко проти України" (Skoubenko с. Ukraine), № 41152/98, від 6 квітня 2004 року).

III. ЩОДО НЕВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

12. Заявниці стверджують, що тривалість виконання судових рішень, винесених на їхню користь, є надмірною, а також, що тривале-виконання рішень становить порушення їхніх прав, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції . Заявниці стверджують, що тривале невиконання судових рішень, якими їм було присуджено певні суми коштів, порушує їхнє право на майно. Вони посилаються на статтю 1 Першого протоколу , відповідні положення якої передбачають таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку судом..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Прийнятність

1. Щодо заперечення ratione personae

13. Навіть якщо припустити, що судові рішення, постановлені на користь заявниць, були виконані в повному обсязі, Уряд стверджує, що заявниці не є жертвами порушення у розумінні статті 34 Конвенції .

14. Заявниці оскаржують це твердження.

15. Суд зазначає, що із зауважень Уряду незрозуміло, чи є виплата коштів заявницям виконанням відповідних судових рішень. Таким чином, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо ratione personae.

2. Зловживання правом на подання заяви

16. Уряд зауважує, що заяви мають бути відхилені, як такі, що є зловживанням правом на подання заяви в розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції у зв'язку зі стверджуваним виконанням судових рішень, винесених на користь заявниць. Уряд звинувачує заявниць в тому, що вони не повідомили Суд про факт виконання.

17. Заявниці оскаржують це твердження, заперечуючи факт повного виконання судових рішень. Зокрема, вони стверджують, що виплати, на які посилається Уряд, були здійснені здебільшого в результаті виконання програми погашення заборгованості (див. двома пунктами вище), яка не ототожнюється з процедурою виконання судових рішень, винесених на їхню користь.

18. Суд зауважує, що заява може бути відхилена, як така, що подана зі зловживанням права на подання заяви, якщо вона явно ґрунтується на неправдивих фактах чи в ній відсутні події ключового значення (див., наприклад, рішення у справі "Акдівар та інші проти Туреччини" (Akdivar et autres c. Turquie), від 16 вересня 1996 року, "Збірник рішень та постанов" (Recueil des arrets et decisions) 1996-IV, nn. 53-54, від 20 червня 2002 року), чого немає в справі, яка розглядається.