Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Хмильова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert)

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabeile Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 травня

2009 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 34419/06), яку 1 серпня 2006 року подала до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Ростиславівна Хмильова (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. 6 вересня 2007 року Суд вирішив комунікувати до Уряду скаргу щодо надмірної тривалості провадження, ініційованого заявницею, та невиконання рішення від 27 травня 2004 року, постановленого на її користь. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд також вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця, пані Людмила Ростиславівна Хмильова, громадянка України, народилась у 1969 році та проживає у м. Смоліне.

A. Провадження щодо відшкодування витрат (перше провадження проти відділу освіти)

5. 11 липня 2003 року заявниця звернулась до Маловисківського міського суду (далі - суд першої інстанції) з позовом до Маловисківського відділу освіти та Смолінської селищної ради щодо компенсації деяких витрат (на опалення та електроенергію) відповідно до статті 57 Закону України "Про освіту".

6. Хоча компенсація таких витрат передбачалась вищезгаданим законом, відповідні грошові кошти державним бюджетом передбачені не були.

7. У 2004 році Верховною Радою України було прийнято Закон № 1994-IV, яким було передбачено обов'язок погашення заборгованості з виплат за статтею 57 Закону України "Про освіту" починаючи з 2005 року і протягом п'яти років.

8. Справа заявниці розглядалась у два етапи.

1. Перший етап розгляду справи

9. 10 та 24 липня 2003 року судові засідання у справі заявниці були відкладені; заявниця доповнила свої позовні вимоги та надала додаткові документи.

10. 31 липня 2003 року заявниця подала клопотання про розгляд справи за її відсутності. Судове засідання 1 серпня 2003 року було відкладено через неявку сторін.

11. 12 вересня 2003 року суд першої інстанції частково задовольнив позов заявниці.

12. Апеляційна скарга заявниці на це рішення була двічі залишена без руху через процедурні помилки. 20 листопада 2003 року причиною залишення апеляційним судом Кіровоградської області скарги заявниці без руху стали процедурні помилки з боку суду першої інстанції. З грудня 2003 року апеляційна скарга була залишена без руху через несплату заявницею судових витрат.

13. 5 лютого 2004 року апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд.

2. Другий етап розгляду справи

14. Судове засідання в суді першої інстанції, призначене на 31 березня 2004 року, було відкладене через неявку відповідача. У той же день заявниця подала клопотання про розгляд справи за її відсутності в судовому засіданні, призначеному на 22 квітня 2004 року. Однак, вона була присутня в цьому судовому засіданні, яке в свою чергу було відкладене з метою отримання додаткових документів.

15. 27 травня 2004 року суд першої інстанції зобов'язав Маловисківський відділ освіти виплатити на користь заявниці 646,44 грн-1 та 25,50 грн-2 компенсації витрат, яких стосувався позов, та судових витрат відповідно.

16. 28 вересня 2004 року апеляційний суд Кіровоградської області відмовив у задоволенні апеляційної скарги відділу освіти. З цієї дати рішення від 27 травня 2004 року набрало законної сили.

17. Відповідно до тверджень Уряду це рішення було виконано в повному обсязі в травні 2007 року.

18. Заявниця стверджувала, що не отримала жодних виплат на виконання рішення від 27 травня 2004 року.

B. Провадження проти державної виконавчої служби

19. 20 квітня 2005 року відділ державної виконавчої служби Маловисківського міського управління юстиції повернув виконавчий лист з рішенням суду від 27 травня 2004 року у зв'язку з відсутністю у боржника коштів.

20. У травні 2005 року заявниця оскаржила цю постанову.

21. 10 січня 2006 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги заявниці у зв'язку з тим, що виконання цього судового рішення більше не належало до компетенції державної виконавчої служби, оскільки новий закон передбачав інший порядок стягнення заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту".

22. 14 лютого 2006 року апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги заявниці.

23. 2 листопада 2006 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці, не виявивши жодних доказів неправильного застосування судами національного законодавства.

C. Провадження щодо стягнення надбавок (перше провадження проти відділу освіти)

24. У лютому 2004 року заявниця ініціювала цивільне провадження проти відділу освіти щодо виплати різних надбавок та відшкодування моральної шкоди.

25. Рішенням від 26 квітня 2004 року суд першої інстанції зобов'язав відповідача виплатити на користь заявниці 474,69 грн-3 надбавки за вислугу років та 394,88 грн-4 допомоги на оздоровлення, відмовивши у задоволенні інших вимог заявниці.

26. За твердженнями Уряду рішення від 26 квітня 2004 року було виконано в повному обсязі. Заявниця стверджувала, що це рішення було виконано 4 лютого 2005 року.

-1 Близько 98 євро.

-2 Близько 4 євро.

-3 Близько 71 євро.

-4 Близько 59 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

27. Відповідне національне законодавство щодо тривалого невиконання рішень суду викладено в рішенні від 10 липня 2008 року у справі "Скрипняк та інші проти України" (Skrypnyak et autres с. Ukraine), заяви №№ 9177/05, 14241/05, 10596/06, 17346/06, 20912/06 та 34604/06, пп. 7-13.

I. ПРЕДМЕТ СПОРУ

28. Суд зазначає, що після комунікації заяви Уряду заявниця доповнила свої зауваження новою скаргою за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо розгляду її касаційної скарги у провадженні проти державної виконавчої служби без проведення судового засідання. Вона також посилалась на статтю 1 Першого протоколу, стверджуючи, що невиконання судового рішення від 27 травня 2004 року та тривале виконання судового рішення від 26 квітня 2004 року, якими їй були присуджені певні суми коштів, порушує її право на мирне володіння своїм майном. Заявниця також скаржилась на порушення її права, передбаченого статтею 13 Конвенції, у зв'язку з відсутністю ефективного засобу юридичного захисту щодо забезпечення її права на виконання рішення.

29. Суд зазначає, що ці скарги були подані після направлення заяви Уряду держави-відповідача. Суд вважає, що ці скарги не стосуються первісного предмета спору цієї заяви, яка була подана за два роки до цього, та щодо якої сторони вже надали свої коментарі. Відповідно Суд вважає, що їх розгляд в рамках цього провадження є недоцільним (див. рішення від 6 квітня 2004 року у справі "Скубенко проти України" (Skubenko с. Ukraine), заява № 41152/98).

II. ТРИВАЛІСТЬ ПЕРШОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПРОТИ ВІДДІЛУ ОСВІТИ, ВКЛЮЧАЮЧИ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ, ПОСТАНОВЛЕНОГО НА КОРИСТЬ ЗАЯВНИЦІ

30. Заявниця скаржилась на те, що надмірна тривалість першого провадження проти відділу освіти, включаючи стадію виконання рішення від 27 травня 2004 року, постановленого на її користь, становить порушення її права, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідна частина цього положення передбачає таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Прийнятність

31. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.