Це рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Себова проти України"

Європейський суд з права людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

після наради за зачиненими дверима 7 липня 2009

року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено у той день:

1. Справу розпочато за заявою (№ 4430/04), яку подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Марія Миколаївна Себова (далі - заявниця) 13 грудня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 6 грудня 2007 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Також було вирішено одночасно розглядати питання прийнятності та суті заяви (пункт 3 статті 29).

4. Заявниця народилася у 1947 році та проживає у м. Одесі, Україна.

A. Перше цивільне провадження

5. У лютому 1996 року пан І.М., батько онука заявниці, обміняв свою частку квартири, в якій він мешкав разом зі своїми батьками, на квартиру пані І.С., його бабусі, яка переїхала до його батьків. Цей договір був зареєстрований у бюро обміну житловими приміщеннями, але не був завірений нотаріусом.

6. У травні 1996 року пан І.М. надав заявниці довіреність, що дозволяла їй розпоряджатись усім його майном.

7. У червні 1996 року заявниця, діючи на підставі цієї довіреності, продала квартиру, яку пан І.М. отримав від пані І.С., своєму колишньому чоловікові, панові Ю.С., який у жовтні 1996 року продав її панові В.К.

8. 23 червня 1997 року пан І.М. звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси (далі - Малиновський суд) з цивільним позовом до заявниці, пана Ю.С. та пана В.К., вимагаючи визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, оскільки його, як він стверджував, було укладено з перевищенням повноважень.

9. 9 жовтня 1997 року пані І.С. звернулася з позовом до пана І.М., його батьків, заявниці, пана Ю.С. та пана В.К., вимагаючи визнання недійсними первинного договору обміну квартири та подальших договорів купівлі-продажу. Це провадження було об’єднано з провадженням, ініційованим паном І.М.

10. 17 травня 1999 року Малиновський суд залишив без задоволення позов пана І.М. щодо перевищення повноважень і задовольнив позов пані І.С. щодо скасування обміну, встановивши, що договір обміну не був завірений нотаріусом на порушення чинного законодавства. Однак, визнавши те, що пан В.К. був добросовісним набувачем квартири, суд визнав його законним власником квартири і зобов’язав заявницю та пана Ю.С. спільно виплатити пані І.С. компенсацію у розмірі 41181 грн-1 за втрату квартири. Заявниця та пан Ю.С. оскаржили це рішення.

11. 31 грудня 1999 року пані І.С. померла.

12. 11 квітня 2000 року Одеський обласний суд-2 залучив пані Л.М. до участі у справі як правонаступницю пані І.С.

13. 25 квітня 2000 року обласний суд скасував рішення від 17 травня 1999 року, постановлене на користь заявниці та пана Ю.С., в частині, що стосувалась суми компенсації, встановивши, що суд першої інстанції недостатньо вивчив відповідні докази, і направив справу на новий розгляд.

14. 21 серпня 2001 року Малиновський суд зобов’язав заявницю та пана Ю.С. виплатити пані Л.М. 56112 грн-3 компенсації за втрату квартири. Заявниця та пан Ю.С. оскаржили це рішення.

15. 17 жовтня 2002 року апеляційний суд Одеської області скасував вказане рішення і направив справу на новий розгляд. Заявниця та пан Ю.С. оскаржили це рішення апеляційного суду.

16. 29 травня 2003 року Верховний Суд відмовив у задоволенні їхніх касаційних скарг.

17. Кілька разів заявниця та її чоловік безуспішно оскаржували ухвалу про залучення пані Л.М. до участі у справі.

18. 18 грудня 2006 року Малиновський суд зобов’язав заявницю та пана Ю.С. виплатили пані Л.М. 80653,3 грн-4 компенсації за втрату квартири.

19. 27 березня 2007 року апеляційний суд залишив вказане рішення без змін. Заявниця та пан Ю.С. оскаржили це рішення апеляційного суду.

20. 31 травня 2007 року Верховний Суд залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій.

-1 Приблизно 9650 євро.

-2 З липня 2001 року – апеляційний суд Одеської області.

-3 Приблизно 9650 євро.

-4 Приблизно 11450 євро.

B. Друге цивільне провадження

21. 7 жовтня 1999 року заявниця звернулася до Центрального районного суду м. Одеси (далі - Центральний суд) з цивільним позовом, стверджуючи, що пан І.М. не сплатив їй 7000 доларів США, які він отримав за договором позики.

22. 24 травня 2000 року Центральний суд провів судове засідання за відсутності відповідача і задовольнив позов заявниці. Суд зазначив, зокрема, що відповідач систематично ігнорував виклики до суду для участі в засіданнях. Це рішення не було оскаржено і набрало законної сили.

23. 21 лютого 2001 року президія Одеського обласного суду скасувала це рішення на підставі протесту, внесеного заступником Голови президії, і направила справу на новий розгляд. Президія підтвердила, що відповідача було належним чином повідомлено про судові засідання. Проте, президія зазначила, що інтереси правосуддя вимагали присутності відповідача, щоб з’ясувати розбіжності щодо характеру та умов угоди між сторонами.

24. 20 березня 2002 року Центральний суд вирішив розглядати справу за відсутності відповідача з огляду на його неодноразові відмови отримати повідомлення про виклик до суду. Суд відмовив у задоволенні позову заявниці. Заявниця оскаржила це рішення.

25. 11 липня 2002 року апеляційний суд Одеської області скасував це рішення, визнавши непереконливими докази щодо належного повідомлення відповідача про судові засідання. У подальшому справу було передано на розгляд до Приморського районного суду міста Одеси (далі - Приморський суд).

26. 24 грудня 2003 року Приморський суд, заслухавши свідчення обох сторін, відмовив у задоволенні позову заявниці. Суд встановив, що заявниця не довела того, що пан І.М. був винний їй кошти, які вона вимагала.

27. 28 квітня 2004 року апеляційний суд скасував вказане рішення і направив справу на новий розгляд. Пан І.М. оскаржив це рішення апеляційного суду.

28. 22 вересня 2006 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу пана І.М.

29. 3 квітня 2007 року суд першої інстанції залишив справу без розгляду у зв’язку з неявкою сторін у засідання. Заявниця оскаржила цю ухвалу.

30. 11 липня 2007 року обласний суд скасував ухвалу від 3 квітня 2007 року.

31. 8 жовтня 2007 року суд першої інстанції частково задовольнив позов заявниці.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

32. Заявниця скаржилася на те, що тривалість обох проваджень не відповідала вимозі "розумного строку", передбаченій пунктом 1 статті 6 Конвенції, що зазначає таке: