Це рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бублик проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 26 травня 2009 року постановляє таке рішення, яке було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 37500/04), яку 9 жовтня 2004 року подала до Суду проти України громадянка України пані Тетяна Тарасівна Бублик (далі - заявниця) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев. Заявницю представляла пані Віра Іванівна Бублик.

3. 26 листопада 2006 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Також було вирішено одночасно розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви (пункт 3 статті 29).

4. Заявниця народилася у 1972 році та проживає у Мюнхені, Німеччина.

5. У 1996 році заявниця уклала з приватним підприємством "Скорпіон" договір, згідно з яким останнє було зобов’язане побудувати квартиру у будинку. Після того, як щодо цього підприємства було розпочато процедуру банкрутства, заявниця уклала договір про перевід боргу (далі - договір) із приватним підприємством "КГД" (далі - підприємство), згідно з яким останнє прийняло на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства "Скорпіон".

6. 17 червня 1999 року заявниця звернулася до Івано-Франківського міського суду (далі - міський суд) з позовом. Вона вимагала визнання договору частково недійсним і зобов’язання підприємства виконати решту умов договору.

7. 6 вересня 1999 року міський суд задовольнив позов заявниці.

8. 16 листопада 1999 року Івано-Франківський обласний суд-1 скасував це рішення і направив справу на новий розгляд.

__________

-1 З червня 2001 року - апеляційний суд Івано-Франківської області.

9. 3 лютого 2000 року підприємство подало зустрічний позов, вимагаючи припинення зобов’язань за договором на тій підставі, що заявниця не дотримувалася його умов.

10. 6 грудня 2001 року міський суд відмовив у задоволенні позову заявниці та задовольнив зустрічний позов підприємства.

11. 13 березня 2002 року апеляційний суд Івано-Франківської області (далі - апеляційний суд) залишив це рішення без змін.

12. 11 березня 2004 року Верховний Суд, після подання заявницею касаційної скарги, скасував рішення судів нижчих інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

13. У ході провадження заявниця неодноразово змінювала позовні вимоги. Востаннє заявниця змінила свої позовні вимоги 22 серпня 2005 року. Вона вимагала визнання її права власності на квартиру в будинку, який будувався підприємством, у якій проживали пан та пані К., та вимагала їх виселення. Вона також оскаржувала свідоцтва про право власності на цю квартиру, видані пану та пані К.

14. 8 серпня 2005 року міський суд за клопотанням заявниці наклав арешт на квартиру пана та пані К. 3 листопада 2005 року апеляційний суд залишив цю ухвалу без змін.

15. 6 березня 2006 року підприємство відмовилося від свого зустрічного позову.

16. 7 березня 2006 року міський суд відмовив у задоволенні позову заявниці.

17. 12 липня 2006 року апеляційний суд залишив це рішення без змін.

18. 15 вересня 2006 року Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги заявниці як необґрунтованої.

19. Заявниця намагалася оскаржити рішення, ухвалені у її справі за нововиявленими обставинами. Однак її спроби були безрезультатними.

20. Згідно з документами, наданими Урядом, у ході провадження з сорока п'яти вказаних судових засідань чотири судові засідання були відкладені через неявку представника підприємства, а шість за його клопотаннями про відкладення. Національні суди не вжили жодних заходів для забезпечення його присутності в суді. Три судові засідання були відкладені через те, що суддя, який розглядав справу, був залучений до участі в іншому провадженні. Два судові засідання були відкладені за клопотання" заявниці, а п’ять - через неявку представника заявниці або її адвоката, чи за їхніми клопотаннями.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

21. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження не відповіла вимозі "розумного строку", визначеній пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру..."

A. Прийнятність

22. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Суть

23. Уряд стверджував, що сторони національного провадження сприяли збільшенню тривалості провадження і держава не може бути відповідальною за їхню поведінку. Також Уряд вказував, що справа була складною і що судові органи діяли з належною ретельністю.

24. Заявниця не погодилася.

25. Суд зазначає, що провадження, про яке йдеться, розпочалося у червні 1999 року та закінчилося 15 вересня 2006 року. Відповідно провадження тривало близько семи років та трьох місяців у судах трьох інстанцій.

26. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).