Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Овчаров та Хомич проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція),

засідаючи лапатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Райт Маруст (Rait Maruste),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 5 травня 2009 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами ( № 32910/06 та № 50081/06), які подали проти України до Суду 13 липня та 24 листопада 2006 року громадяни України пан Станіслав Олексійович Овчаров та пан Степан Степанович Хомич (далі - заявники) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 11 листопада 2007 року Суд вирішив комунікувати Уряду скарги заявників за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції. Згідно з пунктом 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Пан Овчаров

4. Заявник народився в 1936 році та проживає в м. Нова Каховка, Херсонська область, Україна.

5. 17 грудня 2003 року Новокаховський міський суд присудив заявнику та його дружині 5635,20 грн-1 відшкодування шкоди, завданої Новокаховським житлово-комунальним підприємством "Комунсервіс", яке перебувало у комунальній власності та було підконтрольним місцевій раді, у зв'язку із недотриманням ним своїх договірних зобов'язань. Присуджена сума включала суми спільного відшкодування матеріальної шкоди, завданої заявнику та його дружині, у розмірі загалом 2635,20 грн (суд не вказав точні суми, належні окаємо заявнику та його дружині), та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500 грн кожному.

__________

-1 Приблизно 881,72 євро станом на час подій.

6. Зазначене рішення набрало законної сили. 20 квітня 2004 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження щодо його виконання. У ході провадження заявнику було виплачено загалом 2000 грн.

7. 23 грудня 2004 року господарський суд Херсонської області відкрив ліквідаційну процедуру щодо підприємства-боржника.

8. У зв'язку з цим 4 січня 2005 року державна виконавча служба винесла постанову про закінчення виконавчого провадження щодо підприємства-боржника та передала виконавчий лист заявника до ліквідаційної комісії для подальшого виконання.

9. 29 серпня 2005 року підприємство-боржник було ліквідовано, а у подальшому вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

10. Незадоволені тривалим виконанням рішення, постановленого на їхню користь, в січні 2006 року заявник та його дружина звернулись до Новокаховського міського суду з позовом до державної виконавчої служби, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Однак 23 січня 2006 року суд закрив провадження у справі, оскільки відповідач був ліквідований, а новостворена державна виконавча служба не була правонаступником ліквідованої. Заявник та його дружина не оскаржили це рішення.

11. Рішення від 17 грудня 2003 року залишається невиконаним.

B. Пан Хомич

12. Заявник народився в 1948 році та проживає у смт Приазовське, Запорізька область, Україна.

13. 17 грудня 2001 року Приазовський районний суд присудив заявнику 2758,58 грн-1 заборгованості із заробітної палати, яка мала бути сплачена його колишнім роботодавцем - Приазовським комунальним підприємством житлового господарства, що знаходилось у власності селищної ради.

__________

-1 Приблизно 570,65 євро на час подій.

14. 20 грудня 2001 року селищною радою було прийнято рішення про ліквідацію підприємства-боржника та створено ліквідаційну комісію.

15. Рішення, постановлене на користь заявника, набрало законної сили і державна виконавча служба відкрила виконавче провадження щодо його виконання. Однак відповідно до тверджень Уряду, у лютому 2002 року це провадження було закінчено, а виконавчий лист заявника передано ліквідаційній комісії для подальшого виконання.

16. 21 грудня 2004 року господарський суд Запорізької області відкрив ліквідаційну процедуру щодо підприємства-боржника.

17. Як стверджує Уряд, 27 лютого 2006 року підприємство-боржник було ліквідовано.

18. Рішення від 17 грудня 2001 року залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

19. Основні положення національного законодавства щодо виконання рішень суду викладені у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine, заява № 67534/01, пп. 16-18).

20. Положення Цивільного кодексу від 18 липня 1963 року (скасованого 1 січня 2004 року) та Цивільного кодексу від 16 січня 2003 року (чинний з 1 січня 2004 року) щодо відповідальності власників за зобов'язаннями юридичних осіб, які їм належать, викладено у справі "Михайленки та інші проти України" (Mykhaylenky and Others v. Ukraine, заява № 35091/02 та наступні заяви, пп. 25-26, ECHR 2004-ХІІ).

21. Стаття 143 Конституції України від 1996 року передбачає:

"Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; (...) утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;(...)."

22. Стаття 31 Закону України "Про власність" від 1991 року (втратив чинність згідно з законом від 27 квітня 2007 року) передбачає, що до державної власності належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

23. У листі від 27 грудня 2004 року Міністерство юстиції України, проаналізувавши чинне на той момент законодавство, дійшло висновку, inter alia, що державна і комунальна власність були різними видами власності.

24. Стаття 78 "Комунальні унітарні підприємства" Господарського кодексу України (набрав чинності з 1 січня 2004 року) передбачає, що комунальні унітарні підприємства утворюються компетентним органом місцевого самоврядування і входять до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство.

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

25. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 статті 42 Регламенту заяви мають бути об'єднані з огляду на спільність їхнього фактичного та юридичного підґрунтя.

II. СКАРГИ ЗА ПУНКТОМ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТЕЮ 13 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ТРИВАЛОГО НЕВИКОНАННЯ РІШЕНЬ СУДУ, ПОСТАНОВЛЕНИХ НА КОРИСТЬ ЗАЯВНИКІВ

26. Заявники скаржились на невиконання органами державної влади у встановлений строк рішень, постановлених на їхню користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. У зв'язку з цим вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, що передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Прийнятність

27. Спираючись на положення національного законодавства (серед іншого, Цивільні кодекси 1963 та 2003 років та Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" 1997 року), Уряд стверджував, що він не є відповідальним за борги комунальних підприємств. Уряд також стверджував, що заявники не вичерпали національні засоби юридичного захисту, як того вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції, Зокрема, Уряд зазначив, що заявники не скористалися можливістю звернутися із заявою про визнання кредиторами у справі про банкрутство та ліквідацію боржника та не оскаржили бездіяльність ліквідаційної комісії до відповідного господарського суду, а також не зверталися до жодних національних судів зі скаргою на дії державної виконавчої служби щодо стверджуваного неналежного виконання судових рішень, постановлених на їхню користь.