26 червня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (Bostjan М. Zupancic),

Голова,

Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),

Ангеліка Нусбергер (Angelika Nusberger), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 30

липня 2007 року,

враховуючи декларацію, подану Урядом держави-відповідача 10 лютого

2012 року, якою Суд закликано вилучити заяву з реєстру справ, а

також відповідь заявника на цю декларацію,

після обговорення ухвалює таке рішення:

Компанія-заявник, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Петро і Павел", є редакцією газети "ДС-експрес", зареєстрованої в Україні. Компанію-заявника представляла пані Л. Панкратова, юрист, яка практикує в м. Києві.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

Компанія-заявник скаржилась за статтею 10 Конвенції на те, що покладене на неї судом зобов’язання спростувати опубліковану в статті про посадову особу (мера м. Сум) інформацію та відшкодувати останній моральну шкоду, становить втручання у право на свободу вираження поглядів. Компанія-заявник також скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість провадження, оскільки суди не розглянули конкретні, доречні та важливі доводи компанії-заявника стосовно права на свободу вираження поглядів.

Компанія-заявник скаржилась на несправедливість судового розгляду та порушення її права на свободу вираження поглядів. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 та статтю 10 Конвенції, які у відповідних частинах передбачають таке:

Стаття 6

"Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру..."

Стаття 10

"1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду".