10 квітня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції, беручи до уваги вищезазначені заяви, що були подані у різні дати, після обговорення ухвалює таке рішення:

Пан Соломін (заява № 35439/06) є громадянином Росії, решта заявників - громадяни України. Відомості про заявників наведені в таблиці нижче. Уряд України (далі - Уряд) представляли пані Валерія Лутковська та пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції України.

Обставини справи, як вони були викладені сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

У дати, зазначені у таблиці нижче, національні суди постановили рішення на користь заявників та зобов’язали відповідачів сплатити їм різні суми відшкодування або виконати певні дії. Рішення, ухвалені на користь заявників, набрали законної сили, однак відповідачі затримали їхнє виконання.

Заявники скаржилися на затримки виконання рішень, ухвалених на їхню користь. Деякі з них подали також інші скарги.

1. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду заяви мають бути об’єднані, враховуючи спільність їх фактичного та юридичного підґрунтя.

2. Після того, як справи було направлено державі-відповідачу, деякі заявники подали нові скарги щодо затримок виконання інших рішень, ухвалених на їхню користь. На думку Суду, ці скарги не є доповненням первісних скарг заявників (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року). Таким чином, розгляд цих справ Судом обмежується первісними скаргами заявників. Їхні нові скарги будуть розглянуті в межах окремих заяв.

3. У ході виконання пілотного рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, ЄСПЛ 2009-... (витяги) у різні дати (див. таблицю нижче) Уряд направив декілька односторонніх декларацій з метою вирішення питань, які порушувались у скаргах заявників. У цих деклараціях Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень у справах заявників, заявив, що готовий виконати рішення, які не були виконані, та виплатити заявникам різні суми відшкодування (щодо сум див. таблицю нижче).

Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ та запропонував розглянути ці декларації як "будь-яку іншу підставу" відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції для вилучення цих заяв із реєстру справ.

Декларації також передбачали, що вказані суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди та компенсацією судових витрат; вони мають бути конвертовані у національну валюту України за курсом на день здійснення платежу та сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись-1. Кошти мають бути виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про прийняття Європейським судом з прав людини рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов'язувався сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справ.

-1 Оскільки спочатку деякі декларації Уряду не містили умови щодо конвертації сум відшкодування та звільнення їх від податків, у подальшому Уряд доповнив їх відповідним чином.

Деякі заявники з різних причин не погодились з умовами декларацій та звернулись до Суду з проханням продовжити розгляд їхніх справ, а деякі з них не надали жодних коментарів.

Суд повторює, що на будь-якій стадії провадження у справі він має право вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a"-"c" пункту 1 статті 37 Конвенції . Зокрема, підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру справ, якщо з будь-якої іншої підстави, встановленої Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб справа розглядалася далі (див. рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) (попередні заперечення) (ВП), заява № 26307/95, пункти 75-77, ECHR 2003-VI).

Суд також нагадує, що у вищезазначеному пілотному рішенні він зобов’язав Україну надати відшкодування заявникам, скарги яких вже було комуніковано Уряду до ухвалення цього рішення, чи які будуть комуніковані після його ухвалення, та які стосуються тривалого невиконання рішень національних органів, відповідальність за які несе держава (див. згадане вище рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), п. 99 та п. 6 резолютивної частини рішення). Розглянувши умови, викладені в деклараціях Уряду, Суд сприймає їх як намір надати заявникам відшкодування відповідно до пілотного рішення.

Суд задоволений, що Уряд однозначно визнав надмірну тривалість виконання рішень, ухвалених на користь заявників, та взяв на себе зобов’язання виконати рішення, які не були виконані на цей час. Суд також зазначає, що суми відшкодування, запропоновані Урядом, відповідають сумам, які Суд присуджує у подібних справах, з урахуванням, inter alia, конкретного строку затримки у кожній окремій справі.

У зв’язку з цим Суд не знаходить жодних підстав, що виправдовують продовження розгляду відповідних частин заяв. Суд також задоволений, що повага до прав людини, як визначено в Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду цих частин заяв. Таким чином, вони мають бути вилучені з реєстру справ.

4. Ретельно дослідивши решту скарг заявників у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією, Суд доходить висновку про відсутність будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

Таким чином, ці частини заяв є явно необґрунтованими та повинні бути відхилені відповідно до підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

Вирішує об’єднати заяви.

Бере до уваги умови декларацій Уряду щодо скарг заявників на затримки виконання національних рішень, ухвалених на їхню користь.

Вирішує відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяви з реєстру справ в частині вищезгаданих скарг.

Оголошує решту скарг у заявах неприйнятними.