Європейський суд з прав людини (п'ята секція) 2 жовтня 2007 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 2 квітня 2005 року,

з огляду на рішення застосовувати пункт 3 статті 29 Конвенції та розглядати прийнятність та суть справи разом,

враховуючи надані офіційні декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

після обговорення виносить таку ухвалу:

Заявник, п. Анатолій Олексійович Кравцов, громадянин України, який народився у 1948 році та проживає у м. Лисичанську. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

Факти у цій справи, надані сторонами, можуть бути викладені таким чином:

13 березня 2000 року арбітражний суд Луганської області відкрив провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Ремонтно-механічний завод", на якому працював заявник. У цьому провадженні заявника представляв п. М.

У ході цього провадження 12 жовтня 2004 року господарський суд Луганської області (до липня 2001 року - арбітражний суд Луганської області) зобов'язав керуючого санацією повідомити всіх стягувачів про введення процедури санації боржника та забезпечити їх документами з виплати заборгованості із заробітної плати.

Згідно тверджень заявника комісія з трудових спорів компанії-боржника прийняла різні рішення протягом 2000 та 2003 років, якими зобов'язала сплатити заявнику заборгованість із заробітної плати і які були виконані у 2004 році. Заявник не надав більше ніякої інформації з цього приводу.

Своїм рішенням від 3 лютого 2005 року Лисичанський міський суд зобов'язав компанію виплатити заявнику 1506,62 грн заборгованості із заробітної плати. У 2005 році відділ державної виконавчої служби м. Лисичанська закрив виконавче провадження з виконання зазначеного рішення через відсутність коштів у компанії-боржника.

Заявник скаржився на тривале невиконання рішення Лисичанського міського суду від 3 лютого 2005 року та рішення господарського суду Луганської області від 12 жовтня 2004 року, та на затримку у виконанні численних інших невизначених рішень, начебто прийнятих протягом 2000-2003 років проти компанії-боржника. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Він також скаржився на те, що не мав ефективних національних засобів юридичного захисту за своїми скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як цього вимагає стаття 13 Конвенції.

Крім цього заявник скаржився на порушення статей 1, 2 та 3 Конвенції через зазначене вище невиконання. Наприкінці заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на неспроможність п. М. ефективно представляти заявника в судах та в інших органах державної влади.