Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою 25 вересня 2007 року, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr V.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 15 лютого 2005 року,

враховуючи рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. 3 статті 29 Конвенції,

враховуючи надані декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

після обговорення виносить таку ухвалу:

Заявник, п. В'ячеслав Вікторович Зайцев, є громадянином України, який народився у 1963 році та проживає у м. Лисичанську. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

13 березня 2000 року арбітражний суд Луганської області порушив провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Ремонтно-механічний завод", де працював заявник. Заявника у справі представляв п. М.

Під час провадження у справі, а саме 12 жовтня 2004 року, господарський суд Луганської області (до липня 2001 року арбітражний суд Луганської області) зобов'язав керуючого санацією проінформувати всіх кредиторів про відновлення платоспроможності боржника та надати їм документи, що стосуються виплати заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до того, що стверджував заявник, комісія з трудових спорів підприємства-боржника протягом 2000 та 2003 років виносила різні рішення, якими зобов'язала боржника сплатити заявнику заборгованість із заробітної плати та які були виконані у 2004 році. Заявник не надав додаткової інформації відносно цього.

Своїм рішенням від 8 квітня 2005 року Лисичанський міський суд зобов'язав підприємство виплатити заявникові заборгованість із заробітної плати у розмірі 1024,47 грн. У 2005 році виконавча служба м. Лисичанська зупинила виконавче провадження щодо рішення, зазначеного вище, у зв'язку із відсутністю коштів у підприємства-боржника.

Заявник скаржився на тривале невиконання рішення Лисичанського міського суду від 8 квітня 2005 року та рішення господарського суду Луганської області від 12 жовтня 2004 року, а також на затримку виконання багатьох інших незазначених рішень, винесених, як стверджується, у період між 2000 та 2003 роками проти підприємства-боржника. Він посилався на п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Заявник далі скаржився на те, що він не мав ефективних засобів юридичного захисту в національному органі стосовно його скарг згідно з п. 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як того вимагає стаття 13 Конвенції.