Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою 25 вересня 2007 року, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 2 квітня 2005 року,

з огляду на рішення застосовувати пункт 3 статті 29 Конвенції та розглядати прийнятність та суть справи разом,

враховуючи надані офіційні декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

після обговорення виносить своє рішення:

Заявниця - пані Ольга Миколаївна Єгорова, громадянка України, яка народилася у 1958 році та проживає у м. Лисичанську Луганської області, Україна. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

Факти справи, надані сторонами, можна викласти так.

13 березня 2000 року арбітражний суд Луганської області відкрив провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Ремонтно-механічний завод", на якому працювала заявниця. У цьому провадженні заявницю представляв п. М.

У ході цього провадження 12 жовтня 2004 року господарський суд Луганської області (до липня 2001 року - арбітражний суд Луганської області) зобов'язав керуючого санацією проінформувати всіх стягувачів про введення процедури санації боржника та забезпечити їх документами з виплати заборгованості із заробітної плати.

Згідно з твердженнями заявниці комісія з трудових спорів компанії-боржника прийняла різні рішення протягом 2000 та 2003 років, якими зобов'язала виплатити заявниці заборгованість із заробітної плати і які були виконані у 2004 році. Заявниця не надала більше жодної інформації з цього приводу.

Своїм рішенням від 3 лютого 2005 року Лисичанський міський суд зобов'язав компанію виплатити заявниці 3152,65 грн заборгованості із заробітної плати. У 2005 році відділ державної виконавчої служби м. Лисичанська закрив виконавче провадження за вищеназваним рішенням через відсутність коштів у компанії-боржника.

Заявниця скаржилася на тривале невиконання рішення Лисичанського міського суду від 3 лютого 2005 року та рішення господарського суду Луганської області від 12 жовтня 2004 року та на затримку у виконанні численних інших невизначених рішень, начебто прийнятих протягом 2000-2003 років проти компанії-боржника. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Далі вона скаржилася на те, що не мала ефективних національних засобів юридичного захисту за її скаргами за пунктом 1 статті 6 конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як цього вимагає стаття 13 Конвенції.

Вона також скаржилась на порушення статей 1 та 3 Конвенції через згадане вище невиконання. Нарешті, заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджувану неспроможність п. М. ефективно представляти заявницю у судах та у інших органах державної влади.