Європейський суд з прав людини (п'ята секція) 3 липня 2007 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 21 січня 2005 року,

беручи до уваги рішення про застосування пункту 3 статті 29 Конвенції та розгляд питання щодо прийнятності та суті справи разом,

беручи до уваги офіційні декларації про досягнення дружнього врегулювання у справі,

після обговорення вирішив таке:

Заявниця - пані Антоніна Іванівна Завалипіч, громадянка України, яка народилась у 1937 році та проживає у Новогродівці. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим, п. Ю.Зайцевим.

20 лютого 2001 року Новогродівський міський суд зобов'язав колишнього роботодавця чоловіка заявниці, ДВАТ "Новогродівська 1/3", виплатити йому 6371,73 грн(1) заборгованості з заробітної плати та інших виплат. Це рішення не оскаржувалось і набуло статусу остаточного, а виконавчий лист було передано до відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції, який відкрив виконавче провадження.

(1) 1273, 85 євро.

18 жовтня 2002 року чоловік заявниці помер, а 4 квітня 2003 року заявницю було призначено його правонаступницею у виконавчому провадженні.

11 серпня 2004 року заявниці виплатили 4602,70 грн(2). Решта боргу на даний час залишається невиплаченою.

(2) 729,26 євро.

Заявниця безуспішно намагалася отримати компенсацію за невиконання рішення державною виконавчою службою. Розгляд справи, ініційованої нею проти державної виконавчої служби, все ще триває за її касаційною скаргою.

Заявниця скаржилася на тривале невиконання судового рішення від 20 лютого 2001 року. У своїх зауваженнях вона посилалася на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

Додатково заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 на нерозумну тривалість касаційного провадження за її позовом проти державної виконавчої служби та за статтею 14 Конвеції через те, що боржник добровільно виплатив решту боргу працівникам та іншим кредиторам, які не подавали проти нього позови.