Європейській суд з прав людини (п'ята секція) 3 квітня 2007 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

розглянувши вищезазначену заяву, подану 13 березня 2004 р.,

з огляду на рішення застосувати п. 3 статті 29 Конвенції та розглядати питання прийнятності і суті заяви одночасно,

з огляду на рішення щодо першочерговості розгляду вищевказаної заяви відповідно до правила 41 Реґламенту Суду,

врахувавши зауваження, надані Урядом-відповідачем, та коментарі заявника щодо цих зауважень,

після обговорення виносить таке рішення:

Заявник, пан Олексій Андрійович Мирошниченко, 1928 року народження, - громадянин України та проживає у місті Ієні (Jena) Федеративної Республіки Німеччини. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

A. Обставини справи

Обставини справи, надані сторонами, можна підсумувати таким чином.

У 1988 році заявник вийшов на пенсію та почав отримувати пенсію за віком. 12 липня 1998 року заявник та його дружина поїхали до Федеративної Республіки Німеччини на постійне місце проживання, де отримали статус біженців. З липня 1998 року, до їх від'їзду, їм наперед виплатили пенсію за шість місяців (12 липня 1998 року - 12 лютого 1999 року) з подальшим зупиненням виплат відповідно до статті 92 Закону "Про пенсійне забезпечення".

У жовтні 2003 року заявник звернувся зі скаргою до Конституційного Суду України, стверджуючи, що зупинення виплати пенсії є неконституційним. Листом від 23 жовтня 2003 року секретаріат Конституційного Суду повідомив заявника, що він має право подати конституційне звернення.

У жовтні 2003 року заявник звернувся з аналогічною скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Листом від 29 квітня 2004 року секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив заявника, що єдине можливе вирішення його проблеми є внесення змін до чинного законодавства, оскільки припинення виплати пенсії у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон прямо передбачене законом.

За інформацією, наданою заявником, у січні 2004 року він звернувся до Київського районного суду м. Полтави, але не отримав жодної відповіді.

Листом від 9 грудня 2003 року Верховний Суд України у відповідь на лист заявника повідомив його, що він не має компетенції діяти як суд першої інстанції щодо його скарги.

У 2005 році заявник знов подав свою скаргу до Конституційного Суду, а також до Генеральної прокуратури та Президента України. Листом від 3 березня 2005 року Конституційний Суд надав відповідь заявнику, яка за змістом була аналогічною їх відповіді від 23 жовтня 2003 року. Скарги заявника, адресовані Генеральній прокуратурі та Президенту України, були перенаправлені до Конституційного Суду, щодо яких останній повідомив заявника, що відповідь на його скаргу вже надавалась листами від 23 жовтня 2003 року та 3 березня 2005 року.

12 січня 2006 року заявник подав адміністративний позов до Печерського районного суду м. Києва на дії Верховного Суду, Конституційного Суду, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Генеральної прокуратури та Президента України, скаржачись на їх небажання захистити людей похилого віку, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та на відсутність розгляду його скарг. 27 січня 2006 року суд відмовив у розгляді скарги заявника в зв'язку з недотриманням процесуальних вимог.

В. Відповідне національне законодавство

1. Конституція України

Відповідні положення передбачають наступне:

Стаття 8

"...Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується".

Стаття 24

"Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками"....

Стаття 147

"Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України".

Стаття 150

"До повноважень Конституційного Суду України належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

законів та інших правових актів Верховної Ради України;

актів Президента України;

актів Кабінету Міністрів України;

правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.