Європейський суд з прав людини (п'ята секція) 6 червня 2006 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт(K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст(R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану ЗО травня 2002 року,

беручи до уваги рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. З статті 29 Конвенції,

беручи до уваги надані декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

беручи до уваги зауваження щодо прийнятності справи, надані Урядом-відповідачем,

після обговорення виносить таку ухвалу:

Заявник, п. Віктор Іванович Пожаров, був громадянином України, народився 1941 року та проживав у м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна. Він помер 6 червня 2004 року. 9 вересня 2004 року його дружина подала клопотання щодо правонаступництва за свого померлого чоловіка у провадженні у його справі у Суді. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженими пані В.Лутковською та п. Ю.Зайцевим.

Факти у цій справі, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

1. Провадження щодо дифамації у справі заявника

Заявник був директором підприємства "Межрайпаливо" у м. Сімферополь. 27 липня 1995 року він був звільнений з посади наказом Т.В.Г. (приватної особи) за зловживання владою та порушення закону.

У лютому 1999 року заявник подав позов щодо наклепу до Київського районного суду м. Сімферополя проти ДП "Кримпаливо" (далі - КТ) та Т.В.Г. (колишнього директора КТ), вимагаючи 50 000,00 грн компенсації моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації про його діяльність з кожного з відповідачів.

4 березня 1999 року Київський районний суд м. Сімферополя частково задовольнив його позовні вимоги та присудив стягнути з КТ та Т.В.Г. 5000,00 та 1000,00 грн відповідно у рахунок компенсації моральної шкоди. Як було встановлено, інформація, розголошена відповідачами у межах провадження, і та, що містилась у листах та у статті, опублікованій у газеті "Крымское время", була недостовірною. Також було присуджено: підприємству КТ виправити інформацію, яка була ним розповсюджена у письмовій формі у 1995-96 роках, надіславши її до голів відповідних урядових органів, якими було отримано недостовірну інформацію про заявника, протягом місяця, і вибачитись перед заявником.

21 липня 1999 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим задовольнив касаційну скаргу, подану Т.В.Г., і скасував зазначене рішення, повернувши справу на новий розгляд.

12 серпня 1999 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим (який було перейменовано у апеляційний суд АРК; далі апеляційний суд) відхилив скаргу, подану на цю ухвалу, у зв'язку з переглядом справи у порядку нагляду, який був ініційований заявником.

29 листопада 2000 року Київський районний суд м. Сімферополя частково задовольнив позовні вимоги заявника і присудив стягнути з КТ і Т.В.Г. 5000,00 та 1000,00 грн відповідно у рахунок компенсації моральної шкоди. Як було встановлено, інформація, що містилась у листах та у статті, опублікованій у газеті "Крымское время", була недостовірною. Також було присуджено підприємству КТ надіслати листи з виправленою інформацією до голів урядових органів, які отримали недостовірну інформацію про заявника, протягом двох тижнів і принести вибачення заявникові у письмовій формі.

16 січня 2001 року Київський районний суд м. Сімферополя виніс додаткове рішення у справі, присудивши заявнику 824,00 грн у рахунок судових витрат.

4 грудня 2001 року Верховний Суд України, заслухавши справу у порядку нового касаційного провадження, відхилив касаційну скаргу заявника як необґрунтовану.

2. Виконавче провадження у справі заявника

21 серпня 1999 року КТ було ліквідоване. Майно КТ було передано до Міністерства фінансів АРК.

23 та 27 квітня 2001 року державною виконавчою службою на частину зазначеного майна було накладено арешт. Залишок майна КТ було списано з фінансового балансу Міністерства фінансів за непридатністю.

5 березня 2001 року Т.В.Г. виплатив заявнику 1000,00 грн компенсації. 12 лютого 2001 року він приніс вибачення заявникові у письмовій формі.

31 травня 2001 року та 11 вересня 2002 року на Т.В.Г. було накладено штраф за те, що він не виконав рішення суду від 29 листопада 2000 року, оскільки він не поінформував треті сторони про недостовірну інформацію, розповсюджену ним.

З березня 2001 року державна виконавча служба Київського району м. Сімферополя відкрила виконавче провадження щодо компенсації 5000,00 грн, які належало стягнути на користь заявника з КТ (боржника).

14 листопада 2002 року державна виконавча служба Київського району м. Сімферополя закрила виконавче провадження у справі.

У 2004 році заявник подав позов проти державної виконавчої служби Київського району м. Сімферополя щодо незаконного закриття виконавчого провадження у справі.

З червня 2004 року Київський районний суд м. Сімферополя визнав постанову від 14 листопада 2002 року недійсною. Суд ухвалив: державній виконавчій службі відновити виконавче провадження щодо виконання рішення суду від 29 листопада 2000 року.

Заявник звернувся до державної виконавчої служби Київського району м. Сімферополя, прокуратури та Міністерства юстиції АРК з проханням прискорити виконання рішення суду від 29 листопада 2000 року.

Уряд повідомив Суд про те, що заявник отримав 376,00 грн. Інша частина рішення суду залишається невиконаною.

3. Провадження проти державної виконавчої служби, ініційоване Т.В.Г.