Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи 24 січня 2012 року комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 10

лютого 2005 року,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заяву було подано двома громадянами України - пані Вірою Прокопівною Погасій (далі - заявниця} та паном Ігорем Петровичем Погасієм (далі - заявник), матір'ю та сином, 1939 та 1963 років народження відповідно. Заявник проживає у м. Кіровограді.

У Суді заявників представляв п. Коптелін, юрист, який практикує у м. Кіровограді. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції України.

У червні 2010 року заявниця померла, п. Коптелін проінформував Суд про намір заявника та пані Засікан (дочка заявниці) підтримувати її частину заяви.

Факти справи, надані сторонами, можна викласти таким чином.

1. Перше провадження

У невизначену дату пан П. (колишній чоловік заявниці та відповідно батько заявника) передав право на гараж пану Г. Після цього місцеві органи влади зареєстрували пана Г. як нового власника гаража.

У березні 2000 року заявники подали позов до Ленінського районного суду м. Кіровограда (далі - Ленінський районний суд) до пана П., пана Г та місцевих органів влади, вимагаючи визнання їх права на частину гаража.

Після кількох направлень справи на новий розгляд судами апеляційної та касаційної інстанцій провадження у суді все ще триває.

2. Друге провадження

Відповідно до тверджень заявників, у грудні 1998 року вони звернулися до Ленінського районного суду з позовом до пана П. про визнання їх права на частину квартири, яка, як стверджувалося, перебувала у спільній власності. У невизначену дату суд залишив позов без розгляду.

Остаточною ухвалою від 30 серпня 2007 року апеляційний суд Миколаївської області, діючи як суд касаційної інстанції, залишив скаргу без розгляду у зв'язку з недотриманням заявниками процесуальних вимог.

3. Третє провадження

30 грудня 2000 року заявники звернулися до Ленінського районного суду з позовом до пані П., якій пан П. подарував спірну квартиру, одночасно вимагаючи визнати договір дарування квартири незаконним та визнати їх права на частину квартири.

27 серпня 2003 року суд задовольнив позов.

18 березня 2004 року апеляційний суд Кіровоградської області скасував вищезазначене рішення. Він встановив, що спірна квартира належала лише пану П., оскільки він придбав її, не перебуваючи в шлюбі із заявницею, і тому договір дарування є законним. 16 серпня 2004 року Верховний Суд України залишив це рішення без змін.

Пізніше заявник звертався до Ленінського районного суду з проханням надати йому дозвіл на ознайомлення з матеріалами справи з метою надання додаткових документів Суду, проте Ленінський районний суд відмовив йому.

Заявники скаржилися за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції щодо тривалості першого та другого провадження.

Також вони скаржилися за тими ж положеннями щодо несправедливості та незадовільного для них результату проваджень, упередженості судів та відсутності розгляду позову, як стверджувалося, поданого заявниками у 1998 році, відсутності публічного розгляду 16 серпня 2004 року та тривалості третього провадження. Крім того, заявники скаржилися за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо результату проваджень та посилалися на статті 1, 8 та 14 Конвенції. Зрештою, заявник стверджував про порушення статті 34 Конвенції, оскільки Ленінський районний суд відмовив йому у наданні дозволу на ознайомлення з матеріалами справи з метою представлення додаткових документів Суду.

1. Суд зазначає, що сторонами не оскаржувалось право заявника та пані Засікай на підтримання частини заяви заявниці, і Суд не вбачає підстав вирішувати інакше (див., наприклад, рішення від 21 червня 2007 року у справі "Свистун проти України" (Svistun v. Ukraine), заява № 9616/03, пункти 13-14, та рішення від 22 червня 2010 року про схвалення умов односторонньої декларації у справі "Калюк проти України" (Kalyuk v. Ukraine), заява № 8809/07). Однак, далі у тексті посилання буде робитися на першу заявницю.

2. Заявники скаржилися за пунктом 1 статті 6 та за статтею 13 Конвенції на тривалість першого та другого проваджень. Ця скарга підлягає розгляду лише за пунктом 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає таке: