Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи 13 грудня 2011 року палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначені заяви, подані у різні дати, беручи до уваги застосування процедури пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine (заява № 40450/04, ECHR2009-... (витяги), беручи до уваги односторонні декларації, подані Урядом-відповідачем, якими Уряд просить Суд вилучити заяви з реєстру справ, після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники є громадянами України, дані про яких наведені у таблиці нижче. Уряд України (далі - Уряд) представляли пані Валерія Лутковська та пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції України.

Факти справи, надані сторонами, можна викласти таким чином.

У дати, зазначені в доданій таблиці, національні суди ухвалили на користь заявників рішення, якими зобов'язали відповідачів (державні органи влади та державні підприємства) вжити певних заходів або сплатити різні суми заявникам. Ці рішення набрали законної сили, проте відповідачі затримали їх виконання.

Заявники скаржились на затримки виконання рішень судів, винесених на їх користь. Деякі з них подали також інші скарги.

1. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду заяви мають бути об'єднані, враховуючи схожість їх фактичного та юридичного підґрунтя.

2. Після згаданого вище пілотного рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) Уряд направив кілька односторонніх декларацій з метою вирішення питань, які порушуються заявниками. У зазначених деклараціях Уряд визнав надмірною тривалість виконання рішень, винесених на користь заявників, висловив готовність виконати рішення, що залишаються невиконаними, та запропонував заявникам різні суми відшкодування (щодо сум див. таблицю нижче).

Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ та запропонував, щоб Суд прийняв ці декларації як "будь-яку іншу підставу" для виправдання вилучення заяв із реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції .

У декларації також передбачалось, що запропоновані суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат та будуть конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Вони мають бути виплачені протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення про рішення Суду відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У випадку несплати належних заявникам сум упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язався сплатити пеню, що дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти, які нараховуються з часу закінчення тримісячного строку і до моменту повного розрахунку. Така виплата становитиме остаточне вирішення справи.

Пізніше Уряд доповнив декларації положенням щодо звільнення сум відшкодування від будь-яких податків, що можуть стягуватись.

Заявники або з різних причин не погодилися із запропонованими деклараціями та просили Суд продовжити розгляд їх справ, або не надали жодних коментарів.

Суд нагадує, що за статтею 37 Конвенції він може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a"-"c" пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру якщо подальший розгляд заяви не є виправданим.

Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи було продовжено (див. рішення у справі "Тахсін Акар проти Туреччини"(Tahsin Acar с. Turquie) [ВП], № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI).

Суд також нагадує, що у вищезазначеному пілотному рішенні він зобов'язав Україну надати відшкодування заявникам, про скарги яких вже було повідомлено Уряд до ухвалення цього рішення чи про які буде повідомлено після його ухвалення та які стосуються тривалого невиконання рішень національних органів, за які несе відповідальність держава-відповідач (див. згадане вище рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), пункт 99 мотивувальної та пункт 6 резолютивної частин рішення). Розглянувши умови, викладені в декларації Уряду, Суд сприймає її як намір надати заявникам відшкодування відповідно до пілотного рішення.