13 грудня 2011 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karei Jungwiert),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначені заяви, подані у різні

дати,

беручи до уваги застосування процедури пілотного

рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy

Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, ECHR 2009-...

(витяги),

з огляду на односторонні декларації, подані Урядом

держави-відповідача, якими Уряд закликав Суд вилучити заяви з

реєстру справ, та внесення доповнень до однієї з цих

декларацій,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники є громадянами України, чиї імена та роки народження наведені у доданій таблиці. Уряд України (далі - Уряд) представляли пан Юрій Зайцев та пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції.

Факти справи, представлені сторонами, можуть бути узагальнені наступним чином.

У дати, зазначені в доданій таблиці, національні суди, ухваливши рішення на користь заявників, зобов'язали відповідачів (державні органи влади та державні підприємства) сплатити різні суми заявникам. Рішення, ухвалені на користь заявників, набрали законної сили, проте відповідачі затримали їх виконання.

Заявники скаржилися на затримки виконання рішень судів, ухвалених на їх користь. Деякі з них також подали інші скарги.

1. В першу чергу Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду , заяви мають бути об'єднані, враховуючи схожість їх фактичного та юридичного підґрунтя.

2. Після вищезгаданого пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" 13 вересня та 9 грудня 2010 року Уряд подав дві односторонні декларації з метою вирішити питання, які порушуються заявниками. Цими деклараціями Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень у справах заявників, висловив готовність виплатити їм залишок заборгованості за цими рішеннями та запропонував їм різні суми (щодо сум див. додану таблицю).

Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ. Уряд запропонував, щоб Суд прийняв ці декларації як підставу вилучення заяв із реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ("з будь-якої іншої підстави").

Декларації також передбачали, що суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної та морально" шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат, звільнені від будь-яких податків, конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Вони будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов'язувався сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справ.

Оскільки декларація від 13 вересня 2010 року спочатку не містила положення щодо конвертації валюти, Уряд згодом доповнив її відповідним положенням.

Заявники з різних підстав не погодилися з деклараціями та/або доповненнями до однієї з них і просили Суд продовжити розгляд їх справ.

Суд нагадує, що він може на будь-якій стадії провадження у справі винести рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a"-"c" пункту 1 статті 37 Конвенції. Зокрема, відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Суд може вилучити заяву з реєстру на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, якщо подальший розгляд заяви не є виправданим".

Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи було продовжено (див. рішення у справі "Тахсін Акар проти Туреччини" (Tahsin Acar c. Turquie) [ВП], № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI).

Суд нагадує, що вищезазначеним пілотним рішенням "Юрій Миколайович Іванов" зобов'язав Україну:

"упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, держава-відповідач повинна надати таке відшкодування всім заявникам, заяви яких, подані до Суду, були повідомлені Уряду на підставі підпункту "b" пункту 2 правила 54 Регламенту Суду до винесення цього рішення або будуть повідомлені Уряду додатково до цього рішення і які стосуються небезпідставних скарг, пов'язаних виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів, за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарг про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання".