Це рішення набуло статусу остаточного за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Пелевін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 квітня 2010 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 24402/02), поданою проти України до Суду 21 травня 2002 року п. Миколою Миколайовичем Пелевіним (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. Заявник скаржився на те, що первісна відмова Верховного Суду України розглядати його касаційну скаргу в порядку ординарного касаційного провадження порушила його право на доступ до суду.

4. 8 квітня 2003 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Також Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно ( пункт 3 статті 29) .

5. Заявник, Микола Миколайович Пелевін, громадянин України, народився у місті Ростов-на-Дону в 1938 році та наразі проживає у м. Львові.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. 22 липня 1999 року виникла сварка між заявником та М.М.Е. (фізична особа) щодо доступу до горища будинку, в результаті чого заявник сокирою завдав М.М.Е. тілесних ушкоджень.

7. 18 серпня 1999 року М.М.Е. подав до Залізничного районного суду м. Львова заяву щодо заявника в порядку приватного обвинувачення та вимагав відшкодування моральної шкоди.

8. 7 червня 2000 року у Залізничному районному суді м. Львова заявник вимагав ініціювати кримінальне провадження щодо М.М.Е. в зв'язку з нанесенням легких тілесних ушкоджень.

9. 13 липня 2000 року Залізничний районний суд м. Львова, а саме суддя У.П.Ф., порушив кримінальну справу щодо заявника. Він також вирішив, що М.М.Е. повинен бути визнаний потерпілим у цій справі.

10. 9 червня та 3 серпня 2000 року та 27 квітня 2001 року заявник звертався із заявою до голови Залізничного районного суду м. Львова, вимагаючи відводу судді У.П.Ф. у цій справі. Заявник стверджував, серед іншого, що суддя У.П.Ф. не дозволяв йому використовувати російську мову в суді, зокрема, ставити питання свідкам. 18 жовтня 2000 року та 27 квітня 2001 року голова Залізничного районного суду м. Львова відхилив заяву заявника як необґрунтовану.

11. 18 травня 2001 року Залізничний районний суд м. Львова відмовив заявнику в порушенні кримінальної справи щодо М.М.Е. та членів його сім'ї за підозрою у нанесенні легких тілесних ушкоджень заявнику в травні 2000 року. Заявник подав апеляційну скаргу на цю ухвалу. 25 грудня 2001 року апеляційний суд Львівської області відхилив апеляційну скаргу заявника.

12. 21 червня 2001 року Залізничний районний суд м. Львова визнав заявника винним у нанесенні легких тілесних ушкоджень та у вчиненні самоуправства в липні 1999 року, наклав на нього стягнення у вигляді адміністративного штрафу та звільнив його від покарання в зв'язку з його похилим віком відповідно до Закону України "Про амністію", чинного на той час. Суд також зобов'язав заявника сплатити М.М.Е. відшкодування моральної шкоди та компенсацію судових витрат у сумі 2406 українських гривень. Суд також виправдав М.М.Е. за обвинуваченням у нанесенні легких тілесних ушкоджень заявнику. Заявнику було дозволено виступати російською мовою. Відповідно до протоколу судових засідань заявник не подавав заяви про надання дозволу використовувати російську мову, а також не вимагав надання йому допомоги перекладача.

13. Заявник подав апеляційну скаргу на рішення від 21 червня 2001 року. 25 вересня 2001 року апеляційний суд Львівської області відхилив апеляційну скаргу заявника як необґрунтовану. У провадженнях судів першої та апеляційної інстанцій заявник був представлений юристом, що практикує у м. Львові (адвокат, який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю).

14. 16 березня 2002 року заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України. У своїй касаційній скарзі заявник посилався на статті 383 - 387 Кримінально-процесуального кодексу, які регулюють порядок розгляду кримінальних справ в ординарному касаційному провадженні. У своїй скарзі він зазначив, що він не міг ефективно брати участь у судовому провадженні, оскільки йому не було дозволено використовувати російську мову під час допиту свідків та не було залучено перекладача.

15. 9 квітня 2002 року суддя Верховного Суду України В.С. листом, не ухвалюючи жодних процесуальних рішень, відмовив заявнику в перегляді рішень в порядку виключного провадження.

16. 13 червня 2003 року Верховний Суд України відповідно до ухвали судді К.М. визнав юрисдикцію щодо касаційної скарги та вирішив розпочати касаційне провадження у справі заявника.

17. 31 липня 2003 року Верховний Суд України розглянув касаційну скаргу заявника по суті та відхилив її в порядку ординарного касаційного провадження. Верховний Суд України провів судове засідання за відсутності заявника, але у присутності прокурора та потерпілого у кримінальній справі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВТСВО

A. Положення Кримінально-процесуального кодексу України, що регулюють розгляд у касаційному порядку ( із змінами від 21 червня 2001 року)

18. Відповідні положення передбачають таке:

Стаття 348. Особи, які мають право подати апеляцію

"Апеляцію мають право подати:

1) засуджений..."

Стаття 383. Судові рішення, які можуть бути перевірені в касаційному порядку

"У касаційному порядку можуть бути перевірені:

...

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків, крім випадків, коли апеляційною інстанцією зазначені рішення скасовано, а справу направлено на нове розслідування чи новий судовий розгляд".

Стаття 384. Особи, які мають право на касаційне оскарження або внесення касаційного подання

"Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, мають право подати особи, коло яких визначено у статті 348 цього Кодексу.

Касаційні скарги на судові рішення, зазначені в частині другій статті 383 цього Кодексу, мають право подати: засуджений..."

Стаття 394. Розгляд справи касаційним судом

"Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, розглядається з обов'язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу.

Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, протягом тридцяти діб після її находження розглядається касаційним судом у складі трьох суддів. Суд своєю ухвалою вирішує питання про призначення справа до розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу, або, з наведенням відповідних мотивів, відмовляє у задоволенні касаційної скарги, касаційного подання..."

Стаття 396. Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

"У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання - без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу".

B. Положення Кримінально-процесуального кодексу України, що регулюють перегляд судових рішень в порядку виключного провадження ( із змінами від 21 червня 2001 року)