Рішення остаточне, але воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Авраменко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М.Зупанчіч (Bostjan M.Zupancic), Голова,

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Ангеліка Нусбергер (Angelika Nusberger), судді,

та Стівен Фіяшпс, заступник Секретаря секції,

після обговорення за закритими дверима 8 лютого 2011 року виносить таке рішення, що було ухвалено у той самий день:

1. Справа порушена за заявою (N 24685/07), поданою проти України до Суду 6 червня 2007 року громадянином України паном Авраменком Ігорем Івановичем (далі - заявник) відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим, Міністерство юстиції України.

3. 24 листопада 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана комітету у складі трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1953 році і проживає в м. Борисполі Київської області.

5. 28 травня 1998 року заявник звернувся до Міжобласного суду із позовом до свого колишнього роботодавця про стягнення заборгованості з заробітної плати та інших пов'язаних із зарплатнею виплат.

6. 6 грудня 1999 року суд відхилив вимоги заявника у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Заявник оскаржив це рішення у касаційному порядку.

7. 12 січня 2000 року Верховний Суд України, встановивши, що суд нижчої інстанції неправильно застосував закон, скасував рішення від 6 грудня 1999 року і направив справу на новий розгляд.

8. 14 листопада 2000 року Міжобласний суд частково задовольнив вимоги заявника.

9. 14 грудня 2000 року той же суд за заявою заявника скасував рішення від 14 листопада 2000 року у зв'язку з нововиявленими обставинами.

10. 31 травня 2001 року суд частково задовольнив вимоги заявника. Заявник оскаржив це рішення у касаційному порядку. 21 листопада 2001 року Верховний Суд скасував рішення від 31 травня 2001 року і направив справу на новий розгляд до Міжобласного суду.

11. 20 грудня 2001 року Верховний Суд направив справу заявника на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва.

12. 17 травня 2002 року цей суд частково задовольнив вимоги заявника. Заявник оскаржив це рішення.

13. 19 серпня 2002 року апеляційний суд м. Києва скасував рішення від 17 травня 2002 року і направив справу на новий розгляд, оскільки суд першої інстанції не дослідив усіх обставин справи.

14. 28 лютого 2003 року Оболонський районний суд м. Києва зупинив провадження у справі у зв'язку з проблемами заявника зі здоров'ям, які перешкоджали йому брати участь у судових засіданнях.

15. 7 травня 2003 року апеляційний суд м. Києва за скаргою представника заявника скасував ухвалу від 28 лютого 2003 року і направив справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

16. 4 серпня 2003 року Оболонський районний суд м. Києва задовольнив позовні вимоги заявника. Суд зобов'язав поновити заявника на раніше займаній посаді і присудив йому 34472,11 грн(1) заборгованості із заробітної плати, інших пов'язаних з нею виплат, відшкодування моральної шкоди.

17. 25 листопада 2003 року апеляційний суд м. Києва скасував рішення від 4 серпня 2003 року і направив справу на новий розгляд, оскільки суд першої інстанції не дослідив усіх обставин справи та наданих сторонами документів.

18. 21 червня 2004 року Оболонський районний суд м. Києва відхилив позовні вимоги заявника про поновлення на посаді у зв'язку з пропуском строку позовної давності, задовольнив частково його вимоги щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та інших пов'язаних з нею виплат, присудивши йому 732,08 грн(2), і відхилив решту його вимог. Заявник оскаржив це рішення.

(1) Приблизно 5558 євро.

(2) Приблизно 110 євро.

19. 1 жовтня 2004 року апеляційний суд м. Києва залишив рішення від 21 червня 2004 року без змін. 28 жовтня 2004 року заявник оскаржив це рішення у касаційному порядку.

20. 18 грудня 2006 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу заявника і залишив рішення від 21 червня та 1 жовтня 2004 року без змін.

21. У ході судового розгляду заявник змінював свої вимоги 12 квітня і 13 грудня 2000 року, 25 січня 2001 року і 23 березня 2002 року шляхом заявлення вимоги про поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди та про індексацію сум, що вимагались. 22 квітня 1999 року і 28 лютого 2002 року він безуспішно вимагав відвід судді. Заявник двічі не з'являвся у судові засідання, двічі просив відкласти судові засідання і подав декілька заяв щодо отримання копій декількох документів, що мають відношення до справи. Відповідач по справі не з'явився у судові засідання п'ять разів.

I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

22. Заявник скарживсь на те, що тривалість провадження у його справі була несумісною з вимогою "розумного строку", яка закріплена в пункті 1 статті 6 Конвенції, в якому зазначене таке:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

23. Уряд заперечував ці твердження.

24. Період, який має братись до уваги, почався 28 травня 1998 року і закінчився 18 грудня 2006 року. Таким чином, він тривав вісім років і шість місяців в судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

25. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в значенні підпункту (а) пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.

B. Щодо суті