Це рішення набуло статусу остаточного за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Бортнік проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 січня 2011 року,

виносить таке рішення, що було ухвалене того ж дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 39582/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Валентином Івановичем Бортніком (далі - заявник) 29 жовтня 2004 року.

2. Заявник, якому була надана юридична допомога, був представлений паном М.Анікіним, юристом, який практикує в м. Керчі, Україна. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, зокрема, що його право на захист за підпунктом (c) пункту 3 статті 6 Конвенції було порушено.

4. 19 січня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився в 1960 році та наразі відбуває покарання у виді позбавлення волі в Макіївській виправній колонії в Донецькій області N 32, Україна. Він є інвалідом (у 2001 році йому було частково ампутовано ступні) та пересувається за допомогою палиці.

6. 27 вересня 2002 року пізно ввечері сусідка заявника пані П. була жорстоко побита у своєму будинку, отримала низку ножових поранень, струс мозку та переломи кісток. Через три дні вона померла в лікарні.

7. 30 вересня 2002 року слідчим було порушено кримінальну справу за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть. Того ж дня заявника було допитано. Він стверджував, що він був знайомий з пані П., оскільки вона була його сусідкою. Вона проживала одна та ні з ким не спілкувалась. Він також стверджував, що у вересні 2002 року дві особи, К. та М., побудували прибудову до будинку пані П. та 28-29 вересня 2002 року по сусідству проходила вечірка.

8. 1 жовтня 2002 року заявника було затримано. В протоколі його затримання без подальших пояснень було зазначено, що його було затримано за підозрою у заподіянні пані П. тяжких тілесних ушкоджень. Далі заявника було допитано як підозрюваного. Він стверджував, що ввечері 27 вересня 2002 року хотів придбати алкогольний напій домашнього виробництва або позичити у пані П. певну суму грошей. Оскільки остання відмовилась, він вдарив її своєю дерев'яною палицею, за допомогою якої пересувався. Пані П. сказала йому, що викличе міліцію. Заявник вирішив, що якщо вона це зробить, він матиме судимість. Він взяв ніж та декілька разів вдарив пані П. "щоб залякати її та помститись". У своїх письмових свідченнях заявник також зазначив: "від послуг захисника відмовляюсь, це не пов'язано з моїм матеріальним становищем".

9. Наступного дня працівниками органів внутрішніх справ було проведено відтворення обстановки та обставин подій за участю заявника та понятих Ку. та Л.

10. 4 жовтня 2002 року заявнику було пред'явлено обвинувачення в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть пані П. Заявник визнав себе винним. Максимально можливим покаранням за цей злочин було позбавлення волі на десять років. Заявник ще раз підтвердив, що йому не потрібен захисник.

11. Того ж дня Костянтинівський міський суд Донецької області обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою.

12. 13 листопада 2002 року під час судово-психіатричної експертизи заявник стверджував, що він не вчиняв злочин і що його було піддано фізичному та психологічному тиску зі сторони працівників органів внутрішніх справ. Експерти стверджували, що він обманював та був нещирим. Вони також зазначили, що, хоча заявник був "соціально дезадаптованим" та страждав на хронічний алкоголізм, він був здатний контролювати свої дії.

13. 21 та 26 листопада 2002 року заявник стверджував, що він не хоче мати юридичного представника та "буде захищати свої права сам". Пізніше заявник визнав себе винним та зазначив, що він не хотів вбивати пані П.

14. 25 листопада 2002 року прокурор міста Костянтинівка Донецької області вирішив не кваліфікувати дії заявника як вбивство.

15. У невизначену дату справу було передано до суду.

16. 14 січня 2003 року під час попереднього розгляду справи судом заявник звернувся з вимогою призначити йому захисника.

17. 28 січня 2003 року представник заявника пан Анікін був допущений до участі у справі як його захисник.

18. 26 лютого 2003 року суд повернув справу на додаткове розслідування. У судовому засіданні прокурор зазначив, що має бути допитано більше свідків, мають бути розшукані будівельники, які у вересні 2002 року побудували прибудову до будинку пані П., та має бути проведена додаткова судова експертиза зразків шкіри, волосся та нігтів пані П., а також палиці заявника. Заявник стверджував, що він не вчиняв цього злочину. Він зізнався в його вчиненні лише тому, що, будучи інвалідом, боявся поганого поводження з боку працівників органів внутрішніх справ. Лікар швидкої допомоги пані Г. засвідчила, що пані П. казала, що вона була побита "чоловіками", не називаючи жодних імен. Пані Г. наполягала, щоб слово було використано у множині. Сусіди пані П. засвідчили, що пані П. проживала одна та ніколи б не дозволила незнайомцям увійти в її дім, у тому числі заявнику, який проживав на їх вулиці протягом місяця.

19. 11 квітня 2003 року дії заявника було перекваліфіковано на умисне вбивство з корисливих мотивів, оскільки характер ушкоджень потерпілої підтвердив умисел нападника вбити її. Можливим покаранням за такий злочин було довічне позбавлення волі.

20. 12 травня 2003 року заявника було допитано в присутності його захисника. Він стверджував про свою невинуватість.

21. 25 листопада 2003 року апеляційний суд Донецької області визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства та розбою. Зокрема, він встановив, що заявник вдарив пані П. своєю палицею, за допомогою якої він пересувався, та ножем, а також вкрав півлітра алкогольного напою домашнього виробництва, яблуко та чарку. У судовому засіданні заявник не визнав обвинувачення та стверджував, що він визнав себе винним, оскільки працівник органів внутрішніх справ пан Кі. бив його і що слідчий Ко. обіцяв йому мінімальне покарання, якщо він визнає себе винним. На думку заявника, пані П. була вбита особами, які побудували прибудову до будинку, оскільки вона їм не заплатила.

22. Суд відхилив твердження заявника та послався на його свідчення, надані під час досудового слідства. Він також мотивував своє рішення наступними доказами.

23. Лікар швидкої допомоги пані Г. засвідчила, що пані П. сказала їй, що на неї вчинив напад чоловік, не називаючи його ім'я. Пан Ку. та пан Л. засвідчили, що вони були присутні на відтворенні обстановки та обставин подій, під час якого заявник пояснив, як він вчинив злочин. На нього не здійснювали будь-якого тиску. Працівник органів внутрішніх справ пан Кі. пояснив, що він ніколи не зустрічався із заявником. Слідчий пан Ко. засвідчив, що на заявника ніколи не здійснювали будь-якого тиску. Пан К. та пан М. стверджували, що пані П. заплатила їм за їхню роботу. Коли вони грали у футбол із заявником, він сказав їм, що їм заплатили недостатньо. Судово-медична експертиза підтвердила, що деякі тілесні ушкодження пані П. могли бути завдані за обставин, раніше описаних заявником. Відповідно до експертизи ДНК кров із плям крові на штанах заявника могла б належати пані П. із ступенем вірогідності 1/2000.

24. Зрештою суд призначив заявнику покарання у вигляді позбавлення волі строком на тринадцять років із примусовим лікуванням від алкоголізму.

25. Заявник оскаржив цей вирок. Він скаржився, inter alia, що його дії були неправильно кваліфіковані на стадії досудового слідства, що порушило його право на захист. Заявник зазначив, що пані П. знала його, але поки вона була живою, вона не вказувала на нього як на свого нападника. Також сусіди пані П., включаючи Пу. та Ма., які тоді вживали алкогольні напої в будинку поруч із будинком потерпілої, не були допитані взагалі або лише формально.

26. 18 березня 2004 року Верховний Суд України в присутності прокурора залишив вирок заявника без змін. Ні заявник, ні його захисник не були присутніми на судовому засіданні. 3 серпня 2004 року заявника було повідомлено про це рішення.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВТСВО

Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК) від 1960 року

27. Відповідні частини статті 45 КПК в редакції станом на час подій передбачали таке:

Стаття 45 Обов'язкова участь захисника

"Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:

...

(2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист,- з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

...

(4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй [офіційного] обвинувачення..."

28. Стаття 46 КПК в редакції станом на час подій передбачала, що підозрюваний, обвинувачений або підсудний мали право відмовитись від захисника. Така відмова допускалась лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

Така відмова не приймалась, якщо участь захисника була обов'язковою.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПІДПУНКТУ (C) ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявник скаржився, що його право на захист було порушено за підпунктом (c) пункту 3 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;"

A. Щодо прийнятності

30. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту (a) пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

1. Зауваження заявника