Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Андрій Руденко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 листопада

2010 року,

виносить таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу порушено за заявою (N 35041/05), поданою проти України до Суду 12 вересня 2005 року громадянином України паном Андрієм Івановичем Руденком (далі - заявник) відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявник був представлений пані О.Чекотовською, юристом, що практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим з Міністерства юстиції України.

3. 8 жовтня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати заяву по суті одночасно з питаннями щодо її прийнятності (п. 1 ст. 29) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1941 році та проживає у м. Києві.

A. Провадження відносно права заявника на частину квартири

5. 30 липня 2003 року заявник звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва (далі - районний суд) з позовом до колишньої дружини і тещі, пані Р. і пані І., вимагаючи поділу їх спільного майна, трикімнатної квартири. Зокрема, заявник просив суд ухвалити рішення про відокремлення однієї кімнати в квартирі та надання йому права на цю кімнату. Він стверджував, що відповідачі не дозволяють йому входити у квартиру і змушують його жити в іншому місці.

6. Відповідачі подали зустрічний позов, вимагаючи надати їм спільно право на частку заявника у квартирі та встановити розмір компенсації, яку вони мають виплатити за неї заявнику. Вони стверджували, що через особистісні конфлікти із заявником вони не можуть жити разом в одній квартирі.

7. 28 травня 2004 року суд виніс рішення на користь відповідачів. Посилаючись на висновок експертизи, районний суд встановив, що відокремити одну кімнату у квартирі технічно неможливо. Посилаючись на ст. 115 Цивільного кодексу України від 1963 року, районний суд надав відповідачам право на всю квартиру та зобов'язав їх виплатити заявнику компенсацію в сумі 121 747,60 українських гривень (1).

(1) Приблизно 19 185 євро.

8. Заявник подав апеляційну скаргу, зокрема, він стверджував, що його позбавили майна проти його волі та в порушення закону і що відповідачі не перерахували на депозитний рахунок суду відповідну грошову суму, щоб довести свою спроможність виплатити присуджену йому суму компенсації.

9. 14 вересня 2004 року апеляційний суд м. Києва (далі - апеляційний суд) частково змінив рішення суду першої інстанції. Він встановив, що районний суд повинен був посилатися не на ст. 115 Цивільного кодексу України від 1963 року, а на ст.ст. 364 та 365 Цивільного кодексу України від 2003 року, які були застосовні у цій справі. Апеляційний суд відхилив скаргу заявника, вважаючи, зокрема, що спроможність відповідачів виплатити присуджену суму компенсації була підтверджена довідкою з банку, згідно з якою колишня дружина заявника мала на своєму депозитному рахунку 23 000 американських доларів (2).

(2) Приблизно 18 776 євро.

10. Заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, що суди нижчих інстанцій неправильно тлумачили закон. На його думку, суди не врахували того факту, що він не дав своєї згоди на компенсацію відповідно до ст. 364 Цивільного кодексу України від 2003 року, та не забезпечили дотримання відповідачами вимоги п. 2 ст. 365 Цивільного кодексу України від 2003 року.

11. 16 червня 2005 року колегія з трьох суддів Верховного Суду України відхилила касаційну скаргу заявника через відсутність підстав для передання справи на розгляд судової палати Верховного Суду України.

12. Заявник не ініціював виконавче провадження для стягнення суми, присудженої йому судами. За твердженням заявника, він не отримав компенсації, присудженої йому за рішенням суду від 28 травня 2004 року, у зв'язку з тим, що боржники відмовились виплачувати її через відсутність достатньої суми коштів.

B. Провадження відносно реєстрації заявника в квартирі

13. Рішенням від 11 липня 2006 року районний суд постановив зняти заявника з державної реєстрації в квартирі. 23 серпня 2006 року апеляційну скаргу заявника на це рішення було залишено без розгляду як подану поза встановленими строками. Заявник не оскаржив це рішення в касаційному порядку.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Конституція України від 28 червня 1996 року

14. Відповідні положення Конституції України передбачають:

Стаття 41

"Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю...

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

..."

B. Цивільний кодекс України від 2003 року (набрав чинності 1 січня 2004 року)

15. Відповідні положення Цивільного кодексу України від 2003 року передбачають:

Стаття 364. Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності

"1. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності [кожного співвласника].

2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник... має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою..."

Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників

"1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду".

C. Судова практика Верховного Суду України відносно застосування ч. 2 ст. 365 Цивільного кодексу України від 2003 року

16. Рішенням від 23 травня 2007 року Верховний Суд України скасував рішення суду нижчої інстанції у спорі між приватними особами відносно поділу квартири, яка належала їм на праві спільної власності, та повернув справу на новий розгляд на таких підставах:

"... Апеляційний суд, припинивши право [сторони у справі] на частку у квартирі, не дотримав умов частини другої ст. 365 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення [спору].

[Протилежна сторона у справі] не була присутня в судовому засіданні апеляційного суду і суд не перевірив умови виплати компенсації...

З огляду на зазначені вище порушення закону рішення апеляційного суду відносно поділу квартири має бути скасовано..."

17. Подібним чином Верховний Суд України також мотивував своє рішення від 17 лютого 2010 року, яким були скасовані рішення судів нижчих інстанцій стосовно спору щодо поділу спільного майна приватних осіб.

Зокрема, відповідні частини рішення Верховного Суду України містили таке:

"... Рішенням апеляційного суду припинено право [сторони] на частку у спільному майні, проте дані про попереднє внесення [протилежною стороною] вартості цієї частки на депозитний рахунок суду в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин оскаржувані рішення суду не відповідають вимогам ... законності та обґрунтованості ... тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд..."

18. У цьому рішенні Верховний Суд також зазначив, що:

"...

Вказані норми [статті 364 і 365 ЦК України] є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша передбачає право власника, який виділяється, на частку зі спільного майна, а друга - можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні.

При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК України може бути виплачена співвласнику, який виділяється, лише за його згодою. Водночас, відповідно до статті 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду).

Положення [статей 364 і 365 ЦК України] ... є взаємовиключними і одночасно застосовані бути не можуть ..."

I. РАМКИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

19. Суд зазначає, що після комунікації заяви Уряду-відповідачу заявник, посилаючись на п. 1 ст. 6 Конвенції, заявив, що суди не були безсторонніми і не дотримали принципу рівності сторін.

20. Заявник також скаржився на порушення його права голосу та права на безоплатне медичне обслуговування належного рівня в зв'язку з неможливістю бути зареєстрованим в квартирі, в якій він раніше проживав.

21. З точки зору Суду, нові скарги не є уточненням первісної скарги заявника за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, щодо якої сторони вже надали свої коментарі. Отже, Суд вважає, що недоречно зараз обговорювати ці питання окремо (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року). Їх буде розглянуто в контексті окремої заяви.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТ. 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

22. Заявник скаржився, що він був позбавлений свого майна, частини квартири, у спосіб, який не відповідав вимогам національного законодавства. Він посилався на ст. 1 Першого протоколу, яка передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".