Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Ічин та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 30 листопада 2010 року,

виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справу розпочато за двома заявами (NN 28189/04 і 28192/04), поданими проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) чотирма громадянами України: пані Ічиною, п. Ічиним, пані Дмитрієвою та п. Дмитрієвим (далі - заявники) 2 липня 2004 року.

2. Заявників представляв п. Р.Мартиновський, юрист з м. Севастополя. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим п. Ю.Зайцевим з Міністерства юстиції.

3. Заявники стверджували, зокрема, що затримання п. Ічина і п. Дмитрієва було незаконним, а провадження, за результатами якого до них було застосовано такий захід,- несправедливим.

4. 1 вересня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяви.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Пані Ічина народилася у 1960 році, п. Ічин - 1991, пані Дмитрієва - 1969 і п. Дмитрієв - 1990. Усі вони проживають у м. Севастополі.

6. 31 грудня 2003 року неповнолітні п. Ічин, п. Дмитрієв та ще одна особа пан К. викрали харчові продукти і кухонне приладдя зі шкільної їдальні.

7. 5 січня 2004 року їх було допитано працівниками міліції, яким вони зізналися у вчиненні крадіжки. Деякі з викрадених речей вони повернули.

8. 7 січня 2004 року слідчий порушив кримінальну справу за фактом крадіжки, зазначивши, що у період з 30 грудня 2003 року до 2 січня 2003 року невідома особа проникла до шкільної їдальні та викрала харчові продукти і кухонне приладдя.

9. 13 січня 2004 року слідчий направив до Нахімовського районного суду м. Севастополя (далі - Нахімовський суд) погоджені районним прокурором подання про поміщення п. Ічина та п. Дмитрієва у приймальник-розподільник для неповнолітніх відповідно до статті 7-3 Кримінально-процесуального кодексу. Слідчий посилався на те, що п. Ічин і п. Дмитрієв вчинили умисні дії, які можуть бути кваліфіковані як злочин, передбачений частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу; що обоє походять із багатодітних родин із низьким доходом, мають зв'язки зі злочинцями, погані характеристики зі школи, схильні до вчинення протиправних діянь і не піддаються впливу батьків. Слідчий зазначив, що викладені вище міркування дають достатні підстави вважати, що існує ризик повторного вчинення п. Ічиним і п. Дмитрієвим суспільно небезпечних діянь.

10. Того самого дня слідчий викликав заявників як свідків разом з їхніми законними представниками в судове засідання, призначене на 14 січня 2004 року, в зв'язку з учиненням ними суспільно небезпечних діянь, передбачених частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу.

11. 14 січня 2004 року Нахімовський суд розглянув згадані подання у присутності заявників і прокурора. Того самого дня суд виніс дві постанови про поміщення п. Ічина та п. Дмитрієва у приймальник-розподільник для неповнолітніх. Суд послався на те, що п. Ічин і п. Дмитрієв обвинувачуються у вчиненні суспільно небезпечних діянь і що 7 січня 2004 року щодо них було порушено кримінальну справу. Врахувавши наведені слідчим у поданні аргументи (див. п. 9 вище), суд дійшов висновку про існування достатніх підстав вважати, що п. Ічин і п. Дмитрієв ухилятимуться від слідства і суду та продовжуватимуть свою злочинну діяльність. Постанова суду була остаточною і не підлягала оскарженню.

12. П. Ічин і п. Дмитрієв перебували у приймальнику-розподільнику для неповнолітніх до 13 лютого 2004 року.

13. 3 березня 2004 року слідчий порушив щодо п. Ічина та п. Дмитрієва кримінальну справу за фактом вчинення крадіжки харчових продуктів і кухонного приладдя зі шкільної їдальні.

14. 3 і 4 березня 2004 року відповідно пані Дмитрієва і пані Ічина надіслали голові Нахімовського суду листи зі скаргами щодо такого, що принижує гідність, поводження з їхніми синами з боку працівників приймальника-розподільника для неповнолітніх. У відповідь листом від 15 березня 2004 року голова суду повідомив, що порушення кримінальної справи щодо працівників цієї установи не належить до його повноважень.

15. За твердженням пані Ічиної, на її скарги до прокурора щодо такого, що принижує гідність, поводження, якого її син зазнав у приймальнику-розподільнику для неповнолітніх, прокурор відповів листом, у якому повідомлялося про відсутність підстав для порушення кримінальної справи щодо працівників приймальника-розподільника.

16. За твердженням пані Дмитрієвої, її скарги до прокурора щодо такого, що принижує гідність, поводження, якого її син зазнав у приймальнику-розподільнику для неповнолітніх, залишилися без відповіді.

17. 26 квітня 2004 року слідчий виніс постанову про закриття кримінальної справи щодо п. Ічина та п. Дмитрієва з огляду на те, що вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, і про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру.

18. 14 травня 2004 року прокурор Нахімовського району м. Севастополя погодив постанову від 26 квітня 2004 року.

19. 4 лютого 2005 року Нахімовський суд розглянув матеріали щодо застосування до п. Ічина та п. Дмитрієва примусових заходів виховного характеру і вирішив в якості покарання обмежитися щодо обох попередженням. Стосовно того, чи було це рішення оскаржено, інформація відсутня.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кримінально-процесуальний кодекс

20. Відповідні положення Кодексу в редакції, чинній на час подій у справі, передбачають:

Стаття 7-3 Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність

"Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник..."

Стаття 447 Порядок застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

"Коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком, прийде до висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, він виносить ухвалу, а суддя - постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України.

Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 73 або 9 цього Кодексу, народний суддя або голова суду, якщо він згоден з рішенням, прийнятим слідчим або прокурором, призначає до розгляду в судовому засіданні у строк не пізніше десяти днів, а в разі незгоди - повертає прокурору мотивованою постановою.

Розгляд справ, зазначених у частині другій цієї статті, провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника. При цьому заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, перевіряються докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник.

В разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ухвали суд вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу".

B. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 року

21. Відповідні положення Закону передбачають:

Стаття 6. Суди

"Суди розглядають справи:

щодо неповнолітніх, які вчинили злочини;

...

про поміщення неповнолітніх правопорушників до приймальників-розподільників для неповнолітніх;

Справи, зазначені у частині першій цієї статті, розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складом суддів) за участю представників служб у справах неповнолітніх, крім випадків, передбачених законом".

Стаття 7. Приймальники-розподільники для неповнолітніх

"... У приймальники-розподільники можуть бути доставлені неповнолітні віком від 11 до 18 років на термін до 30 діб, які:

вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, якщо є потреба негайно ізолювати їх (за постановою органу дізнання, слідчого, санкціонованою прокурором, або за постановою суду);

...

згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для неповнолітніх;

самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували..."

C. Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 липня

1996 р. N 384

22. У відповідних пунктах Положення зазначено:

"1.1. Приймальники-розподільники для неповнолітніх (далі - ПРН) є спеціальні установи для неповнолітніх органів внутрішніх справ, що призначені для тимчасового тримання окремих категорій неповнолітніх, яких необхідно ізолювати.

1.2. Приймальники-розподільники для неповнолітніх (ПРН) створюються для тимчасового тримання в них неповнолітніх віком від 11 до 18 років...

1.3. Основними завданнями приймальників-розподільників є:

недопущення з боку неповнолітніх правопорушень;

здійснення серед них профілактичної і виховної роботи;

виявлення причин і умов, які сприяють злочинності у підлітковому середовищі;

забезпечення належних умов їх тримання.

...

5. Профілактична та виховна робота у приймальниках-розподільниках:

5.1. Профілактична та виховна робота з неповнолітніми, які тримаються у приймальниках-розподільниках, здійснюється з врахуванням віку, ступеня педагогічної занедбаності, суспільної небезпечності раніше вчинених правопорушень, а також інших обставин, які мають значення для ефективних заходів профілактичного впливу.

5.2. З метою запобігання правопорушенням серед неповнолітніх, виявлення та усунення причин і умов, що їм сприяли, посадові особи приймальників-розподільників:

5.2.1. З'ясовують умови життя і виховання неповнолітніх у сім'ї, їх особисті якості, інтереси, причини самовільного залишення спеціального навчально-виховного закладу, недоліки в діяльності підприємств, установ і навчальних закладів, які сприяли вчиненню правопорушень; причини вчинення злочинів, осіб, що брали в них участь або знаходяться у розшуку, а також таких, що пропали безвісти; місця збуту викраденого, випадки втягування неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність.

5.2.2. Негайно направляють у відповідні міськрайвідділи ГУМВС в Криму, м. Києві, Київській області, УМВС в областях, м. Севастополі та на транспорті повідомлення про виявлення осіб, що вчинили злочини, або інші обставини, які мають значення для їх розкриття.

5.2.3. Проводять індивідуальні виховні заходи з неповнолітніми, що тримаються у приймальниках-розподільниках, звертаючи особливу увагу на розвиток позитивних схильностей та інтересів, усунення недоліків у поведінці, залучення до навчання та праці.

5.2.4. Інформують зацікавлені державні органи і громадські організації про причини правопорушень неповнолітніх, вносять пропозиції щодо усунення таких причин та умов, а також з питань поліпшення організації навчання і трудового виховання неповнолітніх, які тримаються в приймальниках-розподільниках".

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

23. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду заяви мають бути об'єднані, оскільки вони мають спільне фактичне та юридичне підґрунтя.

II. ЩОДО LOCUS STANDI ПАНІ ІЧИНОЇ ТА ПАНІ ДМИТРІЄВОЇ

24. Уряд зазначав, що у цій справі пані Ічина та пані Дмитрієва не можуть стверджувати, що вони є жертвами щодо їхніх прав, гарантованих Конвенцією.

25. Заявники наполягали, що скарга за статтею 8 Конвенції стосується їх усіх.

26. Суд зазначає, що заявники подали низку скарг за різними положеннями Конвенції. Скарга за статтею 8 Конвенції була початково подана щодо їх усіх, а інші скарги, наприклад, за статтею 5 Конвенції - лише щодо п. Ічина та п. Дмитрієва. Сторони не заперечували цього. На думку Суду, той факт, що лише одна із скарг стосується пані Ічиної і пані Дмитрієвої, не позбавляє їх всіх статусу заявників у цій справі. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо наявності у пані Ічиної і пані Дмитрієвої статусу жертви.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

27. Заявники скаржилися, що затримання п. Ічина та п. Дмитрієва було незаконним. Вони посилалися на пункт 1 статті 5 Конвенції, який передбачає таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції".

A. Щодо прийнятності

28. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

1. Подання сторін

29. Заявники стверджували, що вимоги національного закону не було дотримано та що судові рішення про поміщення п. Ічина та п. Дмитрієва у приймальник-розподільник для неповнолітніх були невиправданими, а мета такого затримання залишалась незрозумілою. Протягом тримання у приймальнику-розподільнику щодо них не було проведено жодних слідчих дій і не було пред'явлено ніяких обвинувачень. Крім того, в той час, коли було ухвалено рішення про їх затримання, вони офіційно ще не вважалися підозрюваними.