Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Боротюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) (далі - Суд),

засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 23 листопада 2010 року

постановляє таке рішення:

1. Справу розпочато за заявою (№ 33579/04), поданою проти України до Суду, на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Віктором Юрійовичем Боротюком (далі - заявник) 5 вересня 2004 року.

2. Заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляв пан А. Крістенко, адвокат з м. Харкова. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. Заявник скаржився, зокрема, на те, що продовження строку тримання його під вартою було необґрунтованим та що на початкових етапах провадження в кримінальній справі він не мав захисника.

4. 13 жовтня 2009 року Суд вирішив повідомити Уряд про заяву. Суд також вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (стаття 29 Конвенції).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1970 року народження, наразі відбуває покарання у Полицькій виправній колонії № 76 Рівненської області.

A. Події, що передували справі

6. Заявник мав стосунки зі своєю сусідкою пані М. Він отримав від неї дублікат ключа від її будинку, який так і не повернув. У грудні 2002 року ці стосунки припинилися з ініціативи пані М., чоловік якої повернувся додому з тривалого відрядження.

7. Уночі з 18 на 19 квітня 2003 року, коли пан М., чоловік пані М., спав у своєму будинку, замкненому зсередини, тоді як його дружина була на роботі, на нього напав чоловік у масці. Син потерпілого, десятирічний хлопчик, який спав у тій самій кімнаті, прокинувся від шуму і побачив зловмисника у момент, коли той виходив з кімнати, тримаючи предмет, схожий на палицю. Після цього вхідні двері до будинку пані М. залишилися замкненими на ключ. Пан М. помер, не приходячи до тями.

B. Тримання заявника під вартою

8. 19 квітня 2003 року о 23 год. 20 хв. заявника затримали в приміщенні відділу міліції за підозрою в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень панові М., які спричинили його смерть (див. також пункт 18 нижче).

9. 22 квітня 2003 року за поданням слідчого Сарненський районний суд (далі - Сарненський суд) обрав заявникові запобіжний захід у вигляді взяття під варту і заявника було поміщено в Рівненський слідчий ізолятор № 24 (далі - СІЗО). Суд мотивував своє рішення тяжкістю пред'явленого заявникові обвинувачення, а також тим, що він не мав своєї сім'ї, тому існувала ймовірність, що він ухилятиметься від слідства.

10. 19 червня 2003 року Сарненський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до чотирьох місяців. Він мотивував це рішення необхідністю проведення низки слідчих дій, тяжкістю пред'явленого заявникові обвинувачення та існуванням ризику того, що якщо заявник залишатиметься на свободі, він ухилятиметься від слідства або перешкоджатиме йому. Суд дослідив доводи заявника про поганий стан здоров'я і вирішив, посилаючись на медичний висновок, що стан здоров'я заявника не є несумісним із триманням під вартою.

11. Як протягом досудового слідства, так і протягом судового розгляду у справі захисник звертався з численними клопотаннями про звільнення заявника під заставу, посилаючись при цьому на його хворобу та специфічні медичні потреби, забезпечити які адміністрація СІЗО була не в змозі і які покладали надмірний фінансовий тягар на його батьків (докладнішу інформацію див. у пунктах 45-47 нижче). У клопотаннях також зазначалося, що заявник не мав судимостей і мав постійне місце проживання та батьків похилого віку, які потребували догляду. Як заставу батько заявника пропонував свій мікроавтобус, вартість якого оцінювалася в 24 732 гривні, що на той час дорівнювало приблизно 3700 євро.

12. Постановами від 15 і 26 березня, 26 квітня, 27 травня, 23 червня, 13 і 22 липня, 12 серпня і 2 вересня 2004 року Сарненський суд відмовляв у задоволенні клопотань про звільнення заявника з-під варти. Усі дев'ять постанов були однаковими та містили таке формулювання:

"[Підсудний Боротюк В.Ю. ] обвинувачується в скоєнні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад сім років, а тому для запобігання спробам [Боротюка В.Ю. ] ухилитися від суду та перешкодити встановленню істини у справі, запобіжний захід слід залишити попередній - утримання під вартою".

13. У семи постановах після першого речення в наведеному вище витягу додано таке:

"... в показаннях допитаних у судовому засіданні осіб наявні істотні суперечності стосовно одних і тих самих обставин справи...".

14. У всіх постановах, за винятком постанови від 15 березня 2004 року, також зазначалося, що заявник "з заявою про надання медичної допомоги [відповідно до вимог Закону України "Про попереднє ув'язнення"] має можливість звернутися до адміністрації [слідчого ізолятора]".

15. Ухвалою від 8 листопада 2005 року апеляційний суд Рівненської області (далі - апеляційний суд) повернув справу на додаткове розслідування. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що "запобіжний захід [щодо заявника] залишити попередній - взяття під варту" (див. також пункт 33 нижче).

16. 26 травня 2006 року за результатами попереднього розгляду справи перед новим судовим розглядом (див. також пункт 38 нижче) Сарненський суд залишив без задоволення клопотання заявника про звільнення під заставу або під підписку про невиїзд. При цьому суд зазначив, що заявник підозрюється у вчиненні тяжкого злочину і з огляду на молодий вік і на те, що він неодружений і не має дітей, існує ризик його ухилення від слідства. Суд дослідив доводи заявника про стан здоров'я і визнав, посилаючись на певні медичні висновки, що стан здоров'я заявника не є несумісним із триманням під вартою.

C. Досудове слідство

17. 19 квітня 2003 року працівники міліції провели обшук у квартирі заявника і вилучили ключ від будинку пані М. Заявника було доправлено до відділу міліції, де його допитували як свідка з 20 год. 45 хв. до 22 години. Він заперечував свою причетність до злочину, який розслідувався.

18. Пізніше того вечора, о 23 год. 20 хв., заявника затримали в приміщенні відділу міліції за підозрою у заподіянні панові М. тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть. У протоколі затримання було перелічено всі можливі підстави для затримання, які містилися в типовій формі такого протоколу, без деталізації. У ньому зазначено, що заявник відмовився підписувати його з невизначених причин.

19. У невизначений час 20 квітня 2003 року заявник написав явку з повинною, в якій зізнався, що він забив пана М. до смерті автомобільною піввіссю (яка зберігалася в гаражі заявника). Слідчий прийняв заяву відповідно до статті 96 Кримінально-процесуального кодексу України (див. пункт 54 нижче).

20. Того самого дня, за твердженням заявника о 16 год. 10 хв., слідчий склав протокол роз'яснення підозрюваному його прав. Він містив такий запис, зроблений заявником власноруч: "На момент даного допиту відмовляюсь від участі захисника. Показання буду давати добровільно". Заявник також підписав офіційну заяву про відмову від захисника "на момент допиту", і слідчий прийняв її.

21. Пізніше 20 квітня 2003 року заявника допитали як підозрюваного і він повторив своє зізнання у вчиненні злочину.

22. Увечері 20 квітня 2003 року заявника знову було допитано; підчас допиту він сказав про автомобільну піввісь, про яку йдеться, і заявив, що зможе впізнати її.

23. Тим часом 20 квітня 2003 року батьки заявника уклали з адвокатом О. договір про надання юридичних послуг. Адвокат намагалася отримати дозвіл на побачення із заявником, але їй відмовили в цьому через те, що його допитували як свідка і такий його статус не давав підстав для надання йому юридичної допомоги захисника.

24. Вночі з 20 на 21 квітня 2003 року з 1 год. 20 хв. до 2 години було проведено відтворення обстановки та обставин події із здійсненням відеозапису. Під час цього заходу заявник знову повторив своє зізнання у вчиненні злочину.

25. 21 квітня 2003 року кваліфікацію злочину, який розслідувався, було змінено із заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, на умисне вбивство.

26. 24 квітня 2003 року батьки заявника підписали з адвокатом Р. договір про надання заявникові юридичної допомоги, а 30 квітня 2003 року повідомили адвоката О., що більше не потребують її послуг.

27. 30 квітня 2003 року адвокат Р. звернувся з клопотанням про допуск його до участі у справі як захисника заявника. Слідчий задовольнив клопотання і адвокат отримав дозвіл на побачення із заявником "без будь-яких часових обмежень".

28. Того самого дня 30 квітня 2003 року слідчий склав протокол роз'яснення права на захист, у якому заявник зазначив, що він бажає, аби його захисником був адвокат Р.

29. Одразу після допуску захисника до участі у справі заявник відмовився від усіх визнавальних показань, які він давав раніше.

30. 3 липня 2003 року досудове слідство було закінчено і кримінальну справу щодо заявника було направлено до суду.

D. Судовий розгляд

31. 17 листопада 2004 року Сарненський суд визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства та засудив його на 12 років позбавлення волі. Сарненський суд відхилив як неправдиву зроблену заявником у судовому засіданні заяву про невизнання себе винним та визнав його вину доведеною з огляду на визнавальні показання, які той давав 20 квітня 2003 року і повторив під час відтворення обстановки та обставин події 21 квітня 2003 року, а також з огляду на підтверджувальні речові докази (дублікат ключа й автомобільну піввісь). Суд зазначив, що перед тим, як заявник дав визнавальні показання, йому було роз'яснено право не свідчити проти себе та що він добровільно відмовився від захисника. Заслухавши адвоката О., яка заявила, що їй відмовили в побаченні із заявником 20 квітня 2003 року, суд визнав її твердження необґрунтованим, посилаючись на результати "ретельного розслідування цього питання". Сарненський суд також не встановив доказів того, що заявник зізнався у вчиненні злочину в результаті застосування до нього примусу, з огляду на той факт, що заявник не звертався до будь-яких органів із відповідними скаргами.

32. Заявник оскаржив вирок суду, стверджуючи у своїй апеляції, що єдиним доказом його вини було зізнання у вчиненні злочину, якого працівники міліції домоглися від нього внаслідок застосування примусу і за відсутності захисника. Він стверджував, зокрема, що під час перших допитів і слідчих дій він був позбавлений ліків, а також належного харчування, води і сну. До того ж, за твердженнями заявника, йому погрожували позбавленням можливості користуватися юридичною допомогою захисника в разі, якщо він не зізнається у вчиненому, і час від часу працівники міліції били його по потилиці руками і папками. Заявник також не погодився з тим, що його можна вважати особою, яка зробила заяву про явку з повинною, як це передбачено статтею 96 КПК , оскільки до цієї заяви його вже було затримано як підозрюваного у вчиненні злочину. Крім того, 20 квітня 2003 року, тобто після його затримання, адвокату О. відмовили в побаченні із заявником із посиланням на те, що його допитували як свідка, але не у зв'язку з тим, що він відмовився від захисника.

33. 8 листопада 2005 року апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції і повернув справу на додаткове розслідування, частково задовольнивши апеляцію заявника. Суд зазначив, зокрема, що для усунення певних недоліків у справі необхідно провести додаткове розслідування і новий розгляд. Апеляційний суд зазначив, що обвинувальний вирок щодо заявника здебільшого ґрунтувався лише на припущеннях, тобто Сарненський суд послався на зізнання у вчиненні злочину, яке заявник зробив під час досудового слідства за відсутності захисника, а це зізнання не підтверджується переконливими доказами. Апеляційний суд також дав негативну оцінку діям суду першої інстанції щодо ігнорування скарги заявника про те, що він не мав доступу до захисника після затримання його як підозрюваного. Хоча Сарненський суд відхилив як неправдиві показання, які адвокат дала під присягою, суд не порушив щодо неї кримінальну справу у зв'язку із дачею завідомо неправдивих показань. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції вибірково приймав і тлумачив докази (зокрема, згідно з протоколом першого допиту сина потерпілого той дав негативну відповідь на запитання слідчого, яке мало досить навідний характер, щодо того, чи не вважав він зловмисника схожим на заявника, тоді як згідно з вироком показання хлопчика були протилежними). Насамкінець, апеляційний суд вказав на кілька питань, які, хоча й стосувались справи, залишилися не розслідуваними, наприклад, той факт, що напередодні вбивства потерпілого відвідали невстановлені особи, а також безлад у будинку потерпілого, про що не згадувалося в зізнанні заявника.

E. Додаткове розслідування

34. За результатами додаткового розслідування 27 січня 2006 року заявникові знову було пред'явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства.

35. 30 січня 2006 року прокурор Сарненського району виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо слідчого, який, як стверджувалося, 20 квітня 2003 року відмовив адвокатові заявника в допуску до участі у справі. Прокурор зауважив, по-перше, що 20 квітня 2003 року заявника допитували як свідка і тому він не потребував захисника, а по-друге, що коли його вже було визнано підозрюваним у вчиненні злочину, він добровільно відмовився від юридичної допомоги захисника.

36. 30 січня 2006 року прокурор виніс ще одну постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку зі скаргою заявника про незаконність затримання і погане поводження. Прокурор послався, зокрема, на показання відповідних працівників міліції, які заперечували факт застосування до заявника заходів примусу. Він також урахував той факт, що заявник не звертався зі скаргами щодо стану здоров'я.

37. 30 березня 2006 року в справі було складено обвинувальний висновок, відповідно до якого заявника обвинувачено у вчиненні раніше інкримінованих йому злочинів, а наступного дня справу було направлено на розгляд до суду.

F. Новий розгляд справи та засудження заявника

38. 26 травня 2006 року в Сарненському суді було проведено попередній розгляд справи.

39. 2 березня 2007 року Сарненський суд постановив новий вирок з такою самою резолютивною частиною, як і у вироку від 17 листопада 2004 року.

40. Сарненський суд розглянув скаргу заявника про те, що він не мав доступу до захисника, і відхилив її як необґрунтовану: з одного боку, суд послався на пояснення слідчого, згідно з якими адвокат не надав йому документів, які б уповноважували її представляти інтереси заявника; а з іншого боку, суд зазначив, що в договорі з адвокатом про надання юридичної допомоги, який до суду подала сторона захисту, стороною було зазначено заявника (а не його батьків), тоді як на той момент він перебував під вартою і не міг підписати цей договір. Крім того, у вироку зазначалося, що прокурор розглянув скаргу заявника щодо відмови слідчого дозволити адвокатові побачення з ним і відмовив у порушенні кримінальної справи щодо слідчого з огляду на відсутність в його діях складу злочину і заявник цю постанову прокурора не оскаржив. Суд також зазначив, що 20 квітня 2003 року заявник відмовився від захисника. Суд відхилив його твердження щодо застосування до нього заходів примусу, оскільки нікому, крім батька, заявник не скаржився з цього приводу. У будь-якому разі прокурор вже розглядав цю скаргу і відхилив її, а заявник відповідну постанову не оскаржив (див. пункт 35 вище). Отже, суд дійшов висновку про те, що "його право на захист порушено не було".

41. Цей вирок також містив посилання на показання сина потерпілого, згідно з якими він не впізнав убивцю, хоча зазначив, що той був такого самого зросту, як і заявник. Суд також зауважив, що, хоча напередодні вбивства кілька свідків бачили двох невстановлених осіб, які шукали пана М., цей факт не спростовує висновку про вину заявника. Подібне зауваження суд зробив і стосовно безладу в помешканні потерпілого, про який не згадувалося у визнавальних показаннях заявника. Суд також послався на речові докази, отримані завдяки зізнанню заявника у вчиненні злочину, а саме на автомобільну піввісь, виявлену в його гаражі, пояснивши відсутність на ній слідів злочину тим, що заявник обгорнув її тканиною і пластиком, які потім спалив.

42. Заявник оскаржив цей вирок, посилаючись на отримані незаконним способом визнавальні показання та відсутність ґрунтовної доказової бази. Він повторив свої попередні скарги щодо того, що на початкових етапах розслідування його право на захист було обмежено, та скаржився, що Сарненський суд не вирішив низку конкретних питань, на які вказав у своїй ухвалі від 8 листопада 2005 року апеляційний суд.

43. 19 червня 2007 року апеляційний суд залишив вирок у справі заявника без зміни, встановивши, що посилання суду першої інстанції на визнавальні показання заявника було правомірним, оскільки ці показання давалися відповідно до кримінально-процесуального законодавства та підтверджувалися іншими доказами.

44. 21 січня 2008 року Верховний Суд України відмовив заявникові у відкритті касаційного провадження, визнавши його скаргу необґрунтованою.

G. Стан здоров'я заявника і лікування під час тримання під вартою

45. Протягом багатьох років заявник хворів на нецукровий діабет-1. У 1990 році у зв'язку з цією хворобою його було визнано інвалідом третьої групи (найлегша група). Окрім цього діагнозу і зазначеного вище факту встановлення інвалідності, заявник не повідомив Суду ніякої іншої конкретної інформації щодо стану свого здоров'я.

-1 Досить рідкісне гормональне захворювання, яке призводить до нездатності нирок утримувати воду, і характеризується надмірною спрагою і посиленим сечовиділенням, загальною слабкістю, м'язовими болями і дратівливістю. Кількість сечі може бути зменшена деякими гормональними препаратами, які, як правило, випускаються у вигляді назального спрею. Особи з таким захворюванням здатні жити нормальним життям, якщо вони компенсують рідину, втрачену внаслідок сечовиділення, вживанням великої кількості рідини, щоб запобігти дегідратації. Інформаційні джерела: http://diabetes.webmd.com/what-is-diabetes-insipidus тa http://en.wikipedia.org/wiki/Diabetes insipidus).

46. Згідно з довідкою від 3 лютого 2004 року, виданою місцевою поліклінікою на прохання захисника заявника, заявник перебував на обліку ендокринолога і той призначив йому певні антидіуретичні гормональні препарати вартістю приблизно 420 гривень за упаковку. У поліклініці заявникові безоплатно надавали одну упаковку ліків на місяць, тоді як йому потрібно було три упаковки на місяць.

47.10 грудня 2003 року захисник заявника направив адміністрації СІЗО листа, в якому послався на згадані вище медичні потреби заявника і запитав, чи може СІЗО забезпечити заявника необхідними ліками. У відповідь адміністрація СІЗО повідомила про те, що заявнику забезпечується певне симптоматичне лікування. Щодо "вузько специфічних дорогих ліків", таких, як згадані антидіуретичні гормональні препарати, адміністрація готова прийняти такі препарати від родичів заявника. У листі також зазначалося, що на той момент заявник мав ці ліки в достатній кількості.

H. Інші факти

48.16 травня 2008 року заявник уповноважив свого батька представляти його у Суді. Відповідну довіреність було засвідчено адміністрацією колонії.

49. 5 червня 2008 року Суд одержав від батька заявника листа від 29 травня 2008 року, в якому той скаржився, зокрема, нате, що протягом кількох днів після затримання його сина позбавляли можливості користуватися юридичною допомогою захисника і що адвоката допустили до участі у справі лише після того, як заявник дав визнавальні показання, перебуваючи у стані фізичного та емоційного виснаження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

50. Положення статей 59) і 63 Конституції стосовно права на правову допомогу і права не свідчити проти себе викладено в рішенні від 19 лютого 2009 року в справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine) (заява № 16404/03, п. 25).

51. Згідно з Кримінальним кодексом України умисне вбивство, вчинене без обтяжуючих обставин, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років (частина перша статті 115), а завдання умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого,- позбавленням волі на строк від семи до десяти років (частина друга статті 121).

52. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо застосування запобіжних заходів під час досудового слідства наведено в рішенні від 6 листопада 2008 року в справі "Єлоєв проти України" (Yeloyev v. Ukraine) (заява № 17283/02, п. 35).

53. Положення статті 154-1 КПК , а також відповідні витяги з постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 року № 6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" викладено в рішенні від 19 жовтня 2006 року в справі "Коваль проти України" (Koval v. Ukraine) (заява № 65550/01, пп. 60-61).

54. Що стосується визнання підозрюваним своєї вини, то стаття 73 КПК вимагає перевірки таких показань підозрюваного. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише у разі підтвердження цього визнання сукупністю доказів у справі. Стаття 96 КПК визначає явку з повинною як "особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого".