7 грудня 2010 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips,), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 1 березня 2006 року,

беручи до уваги застосування процедури пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine (заява N 40450/04, ЄСПЛ 2009-... (витяги)),

та з огляду на односторонню декларацію, подану 23 квітня 2010 року Урядом держави-відповідача, щодо вилучення Судом заяви з реєстру справ,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, п. Володимир Васильович Мельник, громадянин України, 1980 року народження, проживає у м. Бровари. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

Факти справи, які були викладені сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

У серпні 2003 року заявник звернувся до суду з цивільним позовом до свого колишнього роботодавця, Державного підприємства "Броварський оптовий ринок", та до Міністерства аграрної політики України про відшкодування шкоди.

29 серпня 2005 року Шевченківський районний суд м. Києва постановив стягнути на користь заявника з його колишнього роботодавця заборгованість по заробітній платі у розмірі 6110,25 грн (станом на час подій 995 євро). Шевченківський районний суд м. Києва також постановив стягнути на користь заявника з Міністерства аграрної політики України 1000 грн (станом на час подій 163 євро) відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог заявника було відмовлено.

18 січня 2005 року апеляційний суд м. Києва та 6 червня 2007 року апеляційний суд Донецької області, діючи як суд касаційної інстанції, відхилили скарги заявника та залишили рішення суду першої інстанції без змін.

Після того, як рішення суду першої інстанції набрало законної сили, Державна виконавча служба відкрила виконавче провадження з метою його виконання. Наразі рішення суду було виконано частково.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на результат провадження у його справі та на те, що тривалість провадження була надмірною. Посилаючись на те саме положення Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу, заявник скаржився, що рішення від 29 серпня 2005 року не було виконано. Він також посилався на статтю 13 Конвенції, стверджуючи, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту стосовно тривалого невиконання рішення суду.

A. Тривалість провадження, включаючи виконання рішення суду, винесеного на користь заявника, та відсутність засобу юридичного захисту стосовно цього

Після згаданого вище пілотного рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov) листом від 23 квітня 2010 року Уряд направив Суду односторонню декларацію, підписану того ж дня, щодо врегулювання питань, які порушуються у заяві. У декларації зазначено:

"Уряд України визнає порушення прав заявника, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв'язку з надмірною тривалістю провадження у його справі та тривалим виконанням рішення від 29 серпня 2005 року.

Я, Юрій Євгенович Зайцев, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України готовий виплатити заявнику, Мельнику Володимиру Васильовичу, залишок заборгованості за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2005 року, який досі підлягає виплаті, а також ex gratia суму в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) євро.

Уряд України закликає Суд вилучити заяву N 10197/06 з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяви із реєстру справ відповідно до пункту 1(c) статті 37 Конвенції ("з будь-якої іншої підстави").

Сума у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) євро є покриттям будь-якої матеріальної та нематеріальної шкоди, в тому числі судових витрат, і звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі неспроможності сплатити ці суми протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.