Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Жук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek),

Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 28 вересня 2010 року,

виносить таке рішення, що було ухвалене того ж дня:

1. Справу порушено за заявою (N 45783/05), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Віктором Євгеновичем Жуком (далі - заявник) 1 грудня 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим паном Ю.Зайцевим.

3. Заявник стверджував, зокрема, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції його засудження було неправомірним, оскільки inter alia Верховний Суд України розглянув його касаційну скаргу з питань права за його відсутності, порушуючи принцип процесуальної рівності сторін.

4. 1 вересня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про вищезазначену скаргу Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно ( пункт 1 статті 29) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився в 1958 році та проживає в м. Києві.

A. Кримінальне провадження щодо заявника

6. За твердженнями заявника, 16 вересня 2001 року біля входу до його квартири працівники відділу міліції по боротьбі з незаконним обігом наркотиків вчинили на нього напад. Коли заявник знепритомнів, вказані працівники, як він стверджував, підкинули йому доказ, поклавши пакетик героїну в його кишеню. Пізніше працівниками міліції було проведено обшук його квартири. У результаті обшуку було знайдено ще декілька пакетиків з наркотиками (як стверджувалось, вони також були підкинуті), зброю та хімічне обладнання. Заявник стверджує, що певне майно (наприклад, гроші та коштовності) було незаконно вилучено під час цього обшуку.

7. Після обшуку заявника було доставлено до відділу міліції, де він залишався до 25 вересня 2001 року, коли Шевченківський районний суд м. Києва (далі - районний суд) обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Заявник також стверджує, що він не мав засобів (а саме канцелярського приладдя) для того, щоб оскаржити постанову суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, і що пізніше, коли він подав апеляційну скаргу, її не було розглянуто та, як він стверджує, було загублено.

8. 21 вересня 2001 року заявнику було призначено безоплатного захисника, та робота останнього, як стверджувалось, була недостатньою та не сприяла його захисту. Зокрема, незважаючи на прохання заявника, щоб захисник частіше його відвідував та працював з його справою, захисник, як стверджувалось, прийшов до нього лише 24 вересня та 12 грудня 2001 року. Крім того, захисник, як стверджувалось, не з'явився на судові засідання 25 вересня та 19 листопада 2001 року, коли районний суд розглядав питання щодо тримання заявника під вартою. Під час судового розгляду заявнику надавалась юридична допомога, але не зрозуміло, чи надавалась вона тим же захисником, допомога якого, як стверджував заявник, була недостатньою, чи іншим.

9. За твердженнями заявника, він декілька разів звертався з клопотаннями, щоб суд першої інстанції викликав в судове засідання К., його знайому, але суд відмовляв у їх задоволенні.

10. 18 листопада 2003 року районний суд визнав заявника винним у вчиненні злочину в сфері обігу наркотичних засобів та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість років. При цьому районний суд посилався на докази, зібрані під час обшуку 16 вересня 2001 року, судові експертизи та свідчення свідків.

11. Заявник подав апеляційну скаргу, оскаржуючи inter alia законність обшуку та здобутих в результаті цього доказів щодо нього. 11 червня 2004 року апеляційний суд м. Києва частково задовольнив апеляційну скаргу заявника та пом'якшив йому міру покарання до чотирьох років позбавлення волі. Апеляційний суд м. Києва визнав, що обшук був законний, оскільки заявник надав згоду на його проведення, і що засудження ґрунтувалось не лише на доказах, отриманих в результаті обшуку.

12. Заявник, якому більше не надавалась юридична допомога, подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, оскаржуючи своє засудження з точки зору застосування законодавства. Він також висловив своє бажання бути присутнім у судовому засіданні.

13. 5 квітня 2005 року в присутності прокурора, але за відсутності заявника колегія у складі трьох суддів Верховного Суду України розглянула касаційну скаргу заявника щодо застосовування законодавства. Заслухавши прокурора, який стверджував, що касаційна скарга була необґрунтованою, колегія суддів дійшла висновку, що немає підстав для перегляду справи в касаційному порядку та відмовила у задоволенні касаційної скарги. Однак при цьому колегія розглянула справу по суті. За твердженнями заявника, його не було повідомлено про дату судового засідання в Верховному Суді України. Про ухвалу Верховного Суду України його було повідомлено 2 червня 2005 року.

B. Провадження щодо органів внутрішніх справ

14. 29 вересня 2001 року заявник звернувся зі скаргою до місцевого прокурора щодо дій працівників міліції 16 вересня 2001 року.

15. 29 жовтня 2001 року прокурор виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину. Зокрема, він дійшов висновку, що заявник намагався втекти та чинив опір працівникам міліції.

16. За твердженнями заявника, він оскаржив цю постанову до районного суду, який 26 вересня 2003 року залишив її без змін. Заявник далі звертався зі скаргою, але, за його твердженням, суд вирішив, що останнє рішення оскарженню не підлягало. Він також порушував це питання під час судового розгляду та в скаргах щодо свого засудження. Вироком від 18 листопада 2003 року районний суд підтримав висновки оскарженої постанови прокуратури, судами вищих інстанцій це питання в явній формі не розглядалось.

C. Провадження щодо вилученого майна

17. У 2003 році заявник звернувся з цивільним позовом до районного суду щодо повернення його майна, що, як стверджувалось, було незаконно вилучено. Постановою від 23 травня 2003 року районний суд залишив позовну заяву без розгляду у зв'язку з процесуальними недоліками (наприклад, незазначення відповідача, несплата судового збору). Заявник не оскаржував цю постанову.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

18. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України (далі - кодекс) (в редакції, чинній на час подій) передбачають таке:

Стаття 383 Судові рішення, які можуть бути перевірені в касаційному порядку

"У касаційному порядку можуть бути перевірені:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов".

Стаття 394 Розгляд справи касаційним судом

"Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, розглядається з обов'язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу.

Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, протягом тридцяти діб після її надходження розглядається касаційним судом у складі трьох суддів з участю прокурора. Суд своєю ухвалою вирішує питання про призначення справи до розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу, або відмовляє у задоволенні касаційної скарги, касаційного подання.

Справа, що призначена до розгляду з обов'язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу, розглядається касаційним судом у складі трьох суддів за участю прокурора з додержанням порядку, передбаченого частинами першою, другою і третьою статті 362 цього Кодексу.

Нарада суддів касаційної інстанції провадиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 цього Кодексу".

19. Інші положення кодексу стосовно розгляду справ касаційним судом викладено в рішенні у справі "Архіпов проти України" (Arkhipov v. Ukraine) ((dec), N 25660/02, від 18 травня 2004 року).

20. 12 січня 2006 року частину другу статті 394 кодексу було змінено з метою усунення прокурора від участі в розгляді справи судами касаційної інстанції, в результаті якого вирішується питання щодо призначення справи до розгляду в касаційному порядку чи відмову в задоволенні скарги.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ (ПРОЦЕСУАЛЬНА РІВНІСТЬ СТОРІН)

21. Заявник скаржився, що Верховний Суд України розглянув його касаційну скаргу з питань права за його відсутності, порушуючи принцип процесуальної рівності сторін. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом..., який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення..."

A. Щодо прийнятності

22. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

23. Уряд стверджував, що у цій справі не було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. Зокрема, Уряд стверджував, що судове засідання, про яке йдеться, було попереднім, його метою було вирішити, чи була касаційна скарга з питань права достатньо обґрунтованою, щоб її вважати небезпідставною, і що частина друга статті 394 кодексу не передбачала, що таке судове засідання мало провадитись в присутності скаржника та/або його представника. У зв'язку з цим Уряд провів аналогію між справою, яка розглядається, та справою "Степенська проти України" ((Stepenska v. Ukraine), рішення щодо прийнятності, N 24079/02, від 12 червня 2006 року), де Верховний Суд України, розглядаючи справу в нарадчій кімнаті, відмовив у задоволенні касаційної скарги заявниці, встановивши відсутність підстав для передання справи на розгляд до Судової палати у цивільних справах Верховного Суду. У справі "Степенська проти України" (Stepenska v. Ukraine) скаргу заявниці стосовно відсутності справедливого суду було відхилено і Уряд закликав Суд зробити так само у справі, яка розглядається.

24. Заявник висловив заперечення. Він стверджував, зокрема, що, на відміну від прокурора, він не мав можливості надавати усні зауваження в Верховному Суді. Заявник зазначив, що проведена Урядом аналогія не була належною, оскільки провадження у справі "Степенська проти України" (Stepenska v. Ukraine) було цивільного характеру, тоді як провадження у справі заявника було кримінальним.