Це рішення набуло статусу остаточного за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Хайредінов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 вересня 2010 року,

виносить таке рішення:

1. Справу розпочато за заявою (N 38717/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Симаром Шевкетовичем Хайредіновим (далі - заявник) 14 жовтня 2004 року.

2. Заявник був представлений паном О.Лісовим, юристом, який практикує в м. Сімферополі. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. Заявник стверджував, зокрема, що його тримання під вартою у 2004 році суперечило пунктам 1 та 3 статті 5 Конвенції.

4. 14 вересня 2009 року Суд вирішив повідомити про заяву Уряд. Також було вирішено розглядати питання прийнятності та суті заяви одночасно ( стаття 29) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився в 1984 році та проживає в с. Дачне, Автономна Республіка Крим.

A. Події, які передували взяттю заявника під варту

6. 23 березня 2004 року в центрі міста Сімферополя мала місце масова бійка між молоддю, в результаті якої декілька людей зазнали тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості від легких до тяжких.

7. Того ж дня заявника в лікарні, куди він супроводжував друга, який зазнав тілесних ушкоджень під час бійки, було допитано працівниками органів внутрішніх справ як свідка.

8. У березні та квітні 2004 року заявник неодноразово викликався та приходив до слідчого.

B. Тримання заявника під вартою

1. Протягом досудового слідства

9. 28 квітня 2004 року заявник після допиту слідчим в якості свідка був затриманий в приміщенні міліції за підозрою у вчиненні хуліганства із застосуванням зброї під час подій 23 березня 2004 року.

10. 1 травня 2004 року Київський районний суд м. Сімферополя АРК (далі - Київський суд), розглянувши подання слідчого, обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та відмовив у задоволенні його заяви щодо застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Київський суд мотивував свою постанову тяжкістю злочину, у вчиненні якого підозрювався заявник, негативною характеристикою з університету, де він навчався, тим, що за станом його здоров'я він міг триматися під вартою, та наявністю ризику його ухилення від слідства і суду або перешкоджання розслідуванню у разі перебування на свободі. Хоча керівництво школи, яку заявник закінчив за два роки до подій, що розглядаються, та органи місцевого самоврядування села, де він проживав до його затримання, надали заявнику позитивні характеристики, Київський суд постановив, що вони "не можуть бути підставами для відмови у задоволенні подання [слідчого], оскільки законослухняна поведінка є необхідною умовою для життя в суспільстві, а не виключенням із правил".

11. 5 травня 2004 року в апеляційному суді Автономної Республіки Крим (далі - апеляційний суд АРК) захисник заявника оскаржив тримання свого клієнта під вартою, стверджуючи, що заявник мав постійне місце проживання, позитивні характеристики, страждав від вітиліго (хронічне захворювання, яке призводить до депігментації окремих ділянок шкіри), яке може загостритись в умовах тримання під вартою, і що раніше до кримінальної відповідальності він не притягався. Також було зазначено, що заявник завжди добровільно з'являвся до слідчого та що його батьки могли внести заставу для його звільнення з-під варти.

12. 18 травня 2004 року апеляційний суд АРК відмовив у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на тяжкість пред'явлених заявнику обвинувачень.

13. 15 червня 2004 року Київський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 28 серпня 2004 року в зв'язку з необхідністю закінчити розслідування, тяжкістю обвинувачень та наявністю ризику ухилення заявника від слідства і суду, здійснення впливу на свідків або повторного вчинення правопорушення.

14. 22 червня 2004 року заявнику було надано доступ до матеріалів справи.

15. 16 липня 2004 року апеляційний суд АРК продовжив строк тримання заявника під вартою до 28 листопада 2004 року за поданням слідчого, який стверджував, що інші співобвинувачені потребували більше часу для ознайомлення з матеріалами справи. Апеляційний суд АРК відмовив у задоволенні заяви заявника про звільнення його під підписку про невиїзд з огляду на тяжкість пред'явлених обвинувачень та ризик його ухилення від слідства і суду.

16. У серпні 2004 року розслідування було закінчено та заявника разом із іншими обвинуваченими було віддано до суду.

2. Протягом судового слідства

17. 13 вересня 2004 року в Центральному районному суді м. Сімферополя (далі - Центральний суд) відбувся попередній розгляд справи, під час якого заявник знов звернувся з заявою про його звільнення під підписку про невиїзд. Заявник стверджував, що всі докази у справі вже зібрані і, таким чином, немає жодного ризику, що він може їх знищити, що він мав постійне місце проживання та добре налагоджені соціальні зв'язки, що він ніколи не перешкоджав розслідуванню і не намагався ухилитися від слідства і суду або повторно вчинити правопорушення. Постановою Центрального суду було відмовлено в задоволенні заяви з огляду на те, що запобіжний захід відповідав кримінально-процесуальному законодавству.

C. Засудження заявника

18. Вироком від 29 грудня 2004 року Центральний суд визнав заявника винним у вчиненні хуліганства із застосуванням зброї, а також в умисному спричиненні середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на вісім років.

19. 22 червня 2006 року апеляційний суд АРК залишив цей вирок без змін.

20. 17 травня 2007 року Верховний Суд змінив цей вирок, визнавши заявника винним у вчиненні хуліганства без застосування зброї та в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень і зменшивши йому покарання до трьох років та двох місяців позбавлення волі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

21. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу в редакції, чинній станом на час подій, передбачають:

Стаття 156. Строки тримання під вартою

"Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;...

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду.

... Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті.

... Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з додержанням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку, передбаченого частиною шостою цієї статті, виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу..."

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявник скаржився на те, що тримання його під вартою було свавільним. Він посилався на підпункт (c) пункту 1 статті 5 Конвенції, який у відповідній частині передбачає таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:...

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;..."

A. Щодо прийнятності

23. Суд зазначає, що скарга заявника не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

24. Заявник стверджував, що за обставин справи його взяття під варту було невиправданим та надмірним заходом.

25. Уряд висловив заперечення, стверджуючи, що тримання заявника під вартою не може розглядатись як незаконне або свавільне, оскільки воно ґрунтувалось на постановах суду, ухвалених у відповідності до національного законодавства.

26. Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у "демократичному суспільстві" у розумінні Конвенції (див. рішення у справах "де Вілде, Оомс і Версип проти Бельгії" (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium), від 18 червня 1971 року, пункт 65, Серія A N 12, та "Вінтерверп проти Нідерландів" (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, пункт 37, Серія A N 33). Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі "Вікс проти Сполученого Королівства" (Weeks v. the United Kingdom), від 2 березня 1987 року, пункт 40, Серія A N 114). Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення у справах "Лабіта проти Італії" (Labita v. Italy) [ВП], N 26772/95, пункт 170, ECHR 2000-IV).

27. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі "Нештак проти Словаччини" (Nestak v. Slovakia), N 65559/01, пункт 74, від 27 лютого 2007 року).

28. Таким чином, Суд вважає, що тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності (див. рішення у справі "Ладент проти Польщі" (Ladent v. Poland), N 11036/03, пункт 55, ECHR 2008-... (витяги)). Наприклад, у справі "Амбрушкевич проти Польщі" (Ambruszkiewicz v. Poland) (N 38797/03, пункти 29-32, від 4 травня 2006 року) Суд розглядав питання, чи було взяття заявника під варту конче необхідним для забезпечення його присутності в суді та чи могли інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.