Європейський суд з прав людини (п'ята секція) 22 червня 2010 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (GannaYudkivska), судді,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар

секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 13 лютого

2007 року,

та з огляду на односторонню декларацію, подану Урядом

країни-відповідача 16 лютого 2010 року, якою Уряд закликає Суд

вилучити заяву з реєстру справ, а заявників - надати свою відповідь

на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заява була подана громадянами України, пані Анастасією Профиріївною Калюк (далі - перша заявниця), 1934 року народження і паном Василем Івановичем Калюком (далі - другий заявник), 1927 року народження. Другий заявник проживає у Хмельницькій області. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю. Зайцевим.

У травні 2008 року перша заявниця померла. У грудні 2009 року її дочка, пані Краснолуцька, виявила бажання підтримувати заяву замість неї.

Обставини справи, відповідно до матеріалів, наданих сторонами, можуть бути викладені таким чином.

5 грудня 1995 року пані К. (фізична особа), діючи у власних інтересах і в інтересах своєї неповнолітньої дочки, подала до національного суду позовну заяву до заявників щодо спадкування права власності на домоволодіння і земельну ділянку.

Після трьох повернень справи на новий розгляд, остаточним рішенням від 17 жовтня 2006 року Верховний Суд України задовольнив позов пані К. і визнав за нею та її дочкою право власності на частину домоволодіння і земельну ділянку.

Заявники скаржилися за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість провадження в їхній справі.

Вони також скаржилися за статтею 1, пунктом 1 статті 6, статтями 13 і 17 Конвенції і за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на несприятливий результат розгляду справи.

A. Locus standi пані Краснолуцької

Суд зазначає, що сторонами не оспорювалося право пані Краснолуцької на підтримання заяви замість першої заявниці, і Суд не вбачає причин вважати по-іншому (див., наприклад, рішення у справі "Свістун проти України" (Svistun v. Ukraine), заява № 9616/03, пункти 13-14, рішення від

21 червня 2007 року, "Стойковіч проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Stojkovic v. The Formenr Yugoslav Republic of Macedonia), заява № 14818/02, пункти 25-26, рішення від 8 листопада 2007 року, "Серафін та інші проти Польщі" (Serafin and others v. Poland), заява 36980/04, пункт 68, рішення від 21 квітня 2009 року, та "Івановський та інші проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Ivanovski and Others v. The Formenr Yugoslav Republic of Macedonia), заява № 34188/03, рішення від 26 листопада 2009 року). Однак надалі у тексті використовуватиметься посилання на першу заявницю.

B. Скарги щодо тривалості провадження

Заявники скаржилися на надмірну тривалість провадження у їхній справі. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції, який у відповідних положеннях передбачає таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Листом від 16 лютого 2010 року Уряд повідомив Су; про односторонню декларацію щодо врегулювання питань, які піднімаються у заяві, підписану того ж дня. Декларація передбачає таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість цивільного провадження у справі заявників.