Це рішення набуває статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може зазнати редакційної правки.

У справі "Україна-Тюмень" проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 квітня 2010 року,

в той же день виносить таке рішення:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 22603/02), поданою до Суду акціонерним товариством "Торговий дім Україна-Тюмень" (далі - компанія-заявник) 23 липня 2001 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. У рішенні, винесеному 22 листопада 2007 року (далі - рішення щодо суті), Суд постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу (див. рішення у справі "Україна-Тюмень " проти України" від 22 листопада 2007 року, N 22603/02, пункти 42 і 61 мотивувальної та пункти 2 і 3 резолютивної частини рішення).

3. Посилаючись на статтю 41 Конвенції, компанія-заявник доводила, що внаслідок порушення її прав, гарантованих статтею 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, вона зазнала певної матеріальної шкоди. При цьому вона не визначила розміру шкоди і вимагала повернення будинку, якого її позбавили.

4. Оскільки питання про застосування статті 41 Конвенції стосовно відшкодування матеріальної шкоди не було готове до вирішення, Суд відклав його і запропонував Урядові та компанії-заявнику подати впродовж шести місяців письмові зауваження з цього питання і, зокрема, в разі досягнення угоди між сторонами повідомити про це Суд (пункт 66 мотивувальної та пункт 4 резолютивної частини рішення щодо суті).

5. Строк, встановлений для досягнення сторонами угоди, минув, але такої угоди укладено не було. І компанія-заявник, і Уряд надали свої зауваження щодо застосування статті 41 Конвенції.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. Події, що мали місце до ухвалення рішення щодо суті

6. 31 жовтня 2001 року Фонд державного майна України повідомив компанію-заявника про те, що він не може надалі залишатися акціонером цієї компанії, оскільки постановою від 15 лютого 2001 року Пленум Вищого арбітражного суду визнав недійсним акт передання будинку від Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" до компанії-заявника як внеску в оплату за придбані Фондом акції (див. рішення щодо суті, пункт 15).

7. Згодом кілька інших акціонерів, включаючи державне підприємство "Укрресурси", також повідомили компанію-заявника про вихід зі складу її акціонерів.

8. 2 листопада 2001 року на загальних зборах компанії-заявника було ухвалено рішення про виключення Фонду державного майна України, державного підприємства "Укрресурси" та ще трьох компаній зі складу акціонерів компанії-заявника. Також було вирішено анулювати акції колишніх акціонерів і скоротити акціонерний капітал компанії з 900 000 (1) до 153 000 (2) гривень.

(1) Приблизно 185 406 євро.

(2) Приблизно 31 519 євро.

9. За інформацією компанії-заявника значне скорочення акціонерного капіталу та відсутність можливості експлуатації будинку стримувало її діяльність і призвело до її припинення з травня 2004 року.

10. 30 вересня 2006 року експерти на замовлення компанії-заявника визначили, що ринкова вартість будинку на зазначену дату становить 7 331 425,20 гривень (3).

(3) Приблизно 1 098 020 євро.

2. Події, що мали місце після ухвалення рішення щодо суті

11. 31 серпня 2008 року двоє інших експертів на замовлення компанії-заявника для оцінки ринкової вартості будинку оглянули його ззовні, оскільки їм відмовили в дозволі ввійти в приміщення. 16 вересня 2008 року вони підготували ґрунтовний висновок, у якому вартість будинку оцінили в розмірі 12 711 000 гривень (4), врахувавши його фактичний стан, місцезнаходження, існуючі можливості отримання прибутків за рахунок його використання, а також ринкову вартість аналогічних видів майна. Вони також зазначили, що принаймні з 1998 року будинок не перебував у експлуатації, а, отже, потребує повної реконструкції.

(4) Приблизно 1 815 430 євро.

12. 22 вересня 2008 року Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (державна установа, що здійснює реєстрацію нерухомого майна) підготувало на замовлення компанії-заявника експертний висновок, згідно з яким ринкова вартість будинку станом на 27 лютого 2001 року становила 1 656 999 гривень (5), також було вказано, що з 1998 року ремонт чи реконструкція будинку не проводились.

(5) Приблизно 334 696 євро.

13. 24 вересня 2008 року облікову документацію компанії-заявника перевірив експерт, який зазначив, зокрема, що балансова вартість будинку станом на 1 січня 2001 року становила 163 371,91 гривні (6), що за період з 1 травня 1997 року до 1 січня 2001 року компанія-заявник витратила 137 451,22 гривні (7) на ремонт будинку, а витрати на оренду офісу за період з 15 лютого до 1 квітня 2001 року становили 1621,55 гривні (8). Експерт також розрахував, як мала бути скоригована вартість будинку, зазначена у висновку від 22 вересня 2008 року, з урахуванням інфляції. Скоригована таким чином вартість будинку станом на 1 вересня 2008 року становила 3 431 452,53 гривні (9).

(6) Приблизно 31 909 євро.

(7) Приблизно 26 846 євро.

(8) Приблизно 317 євро.

(9) Приблизно 490 056 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідні положення Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року (в редакції, чинній на час подій у справі) передбачали:

Стаття 33 Оплата акцій

"Акціонер у строки [встановлені установчими зборами], але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.

У разі несплати у встановлений строк акціонер... сплачує... 10 відсотків річних від суми простроченого платежу.

При несплаті протягом 3 місяців [після встановленого строку платежу] акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства".

15. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Матеріальна шкода

1. Аргументи сторін

a) Компанія-заявник

16. Посилаючись на принцип restitutio in integrum, компанія-заявник вимагала повернення їй будинку, якого її незаконно позбавили. У разі якщо така реституція з будь-яких причин неможлива, компанія-заявник вимагала відповідної компенсації з урахуванням ринкової вартості майна, яка згідно з висновком, підготовленим 31 серпня 2008 року експертом на замовлення компанії-заявника, була оцінена в 1 775 878,81 євро.

17. Не відмовляючись від своєї вимоги щодо згаданої вище реституції, компанія-заявник заявила, що у разі якщо при оцінці розміру матеріальної шкоди Суд враховуватиме дату втрати нею права власності на будинок (тобто 15 лютого 2001 року), розмір такої компенсації має становити 612 070,39 євро. Цю суму компанія-заявник обчислила, додавши ринкову вартість будинку на зазначену дату з урахуванням інфляції (584 890,39 євро) до вартості витрат на ремонт і модернізацію будинку, які проводилися за рахунок компанії-заявника (26 841,07 євро), та до суми, сплаченої компанією-заявником за оренду офісу в період з 15 лютого до 1 квітня 2001 року (328,98 євро).

18. За інформацією компанії-заявника ці розрахунки ґрунтуються на даних, наведених у висновках, підготовлених експертами на її замовлення (див. пункти 10-13 вище).

b) Уряд

19. Уряд стверджував, що наслідок порушення прав компанії-заявника, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, мав місце в зв'язку з тим, що один з її акціонерів, Фонд державного майна України, не сплатив заявнику вартість своїх акцій (вартість яких становила 71 542 американських доларів (1)) шляхом передання в статутний фонд правовий титул на будинок, про який ідеться. У цьому зв'язку Уряд стверджував, що згідно з положеннями свого статуту, а також відповідно до статті 33 Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року компанія-заявник має право вимагати відшкодування шкоди (включаючи будь-які фактичні збитки та втрату прибутків), понесеної внаслідок невиконання акціонером своїх зобов'язань. Оскільки компанія-заявник не скористалася такою можливістю на національному рівні, вона не вичерпала національних засобів юридичного захисту щодо своєї вимоги відшкодування матеріальної шкоди, а отже, справедлива сатисфакція у зв'язку з цим не може бути присуджена.