Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Чесняк проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 26 січня 2010 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справа порушена за заявою (N 1809/03), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Чесняком Федором Федоровичем (далі - заявник) 11 листопада 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 14 січня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив направити скаргу Уряду. Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (п. 3 статті 29 Конвенції) .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1953 році та проживає у м. Запоріжжі, Україна.

5. 9 березня 1998 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за кількома епізодами здійснення контрабанди товарів на територію України.

6. У період з 9 березня до 22 травня 1998 року кримінальні справи було порушено щодо пані Т. і пані К., а також чотирьох інших осіб у зв'язку з тими самими епізодами.

7. 8 травня 1998 року щодо заявника було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

8. 30 липня 1998 року під час проходження курсу лікування у лікарні заявник був заарештований та тримався під арештом у лікарні. 28 серпня 1998 року заявник завершив лікування. Того ж дня він був узятий під варту.

9. 11 серпня 1998 року кримінальні справи щодо заявника, пані Т. і пані К. були об'єднані в одне провадження.

10. 7 вересня 1998 року справу було передано до Запорізького обласного суду (1) для розгляду по суті. 12 травня 1999 року заявнику було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років і 6 місяців.

(1) З липня 2001 року - апеляційний суд Запорізької області.

11. 16 вересня 1999 року Верховний Суд України скасував вказане рішення і повернув справу на новий судовий розгляд до Запорізького обласного суду з підстав недослідження судом усіх обставин справи. 16 березня 2000 року Запорізький обласний суд призначив заявнику покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік, сім місяців і 16 днів. Оскільки заявник відбув аналогічний строк протягом тримання під вартою, він був звільнений від відбування покарання. Цим же рішенням суд обрав щодо заявника запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Цього ж дня заявника було звільнено з-під варти.

12. 1 червня 2000 року Верховний Суд України скасував рішення від 16 березня 2000 року та повернув справу до прокуратури на нове розслідування.

13. 25 грудня 2000 року додаткове розслідування було закінчено і справа була направлена до Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

14. 15 жовтня 2001 року Ленінський місцевий суд м. Запоріжжя призначив заявникові покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки. Заявник був звільнений від відбування покарання у зв'язку з амністією. Цим же рішенням суд звільнив заявника від підписки про невиїзд.

15. 10 грудня 2001 року апеляційний суд Запорізької області, діючи як суд апеляційної інстанції, залишив вказане рішення без змін.

16. 8 жовтня 2002 року Верховний Суд України скасував рішення від 10 грудня 2001 року та направив справу на новий апеляційний розгляд з підстав неналежного розгляду апеляційної скарги заявника.

17. 18 грудня 2002 року апеляційний суд Запорізької області скасував рішення від 15 жовтня 2001 року та повернув справу до прокуратури на додаткове розслідування.

18. 17 вересня 2003 року справу було передано до Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

19. 24 вересня 2003 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя закрив справу у зв'язку зі спливом строків давності. 16 лютого 2004 року і 17 травня 2005 року апеляційний суд Запорізької області і Верховний Суд України відповідно залишили вказане рішення без змін.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження не відповідала вимозі "розумного строку", що передбачена пунктом 1 статті 6 Конвенції, яким встановлено таке: