Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Ростунова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 січня 2010 року, виносить таке рішення, що було прийнято в той же день:

1. Справу порушено за заявою N 20165/04, поданою проти України до Суду 16 травня 2004 року громадянкою України пані Людмилою Олексіївною Ростуновою (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев.

3. 12 листопада 2007 року Суд вирішив направити цю заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася в 1951 році та проживає в м. Києві.

5. 15 листопада 2000 року заявниця звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом до приватної клініки "Лікар Айболіт" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної їй невідповідним стоматологічним лікуванням. Пан С., лікар, що лікував заявницю, брав участь у справі як третя особа.

6. 14 грудня 2000 року суд призначив судову експертизу, яка була завершена в липні 2001 року.

7. 26 вересня 2001 року пан С. подав зустрічний позов до заявниці про відшкодування шкоди, завданої його репутації. Невстановленої дати зустрічний позов був відокремлений в самостійне провадження.

8. 30 квітня 2002 року суд відмовив заявниці у задоволенні позову.

9. Розглянувши апеляційну скаргу заявниці, 23 вересня 2002 року апеляційний суд м. Києва скасував це рішення та направив справу на новий розгляд до того ж суду.

10. 21 листопада 2002 року заявниця просила суд залучити до участі у справі як співвідповідача приватну клініку "Кебот". Невстановленої дати це клопотання було задоволено.

11. 3 липня 2003 року Подільський районний суд м. Києва залишив позовну заяву заявниці без розгляду у зв'язку з її неявкою у судове засідання.

12. 11 вересня 2003 року апеляційний суд м. Києва залишив це рішення без змін.

13. Розглянувши касаційну скаргу заявниці, 1 червня 2005 року Верховний Суд України скасував рішення від 3 липня та 11 вересня 2003 року та направив справу на новий розгляд до Подільського районного суду м. Києва.

14. 11 травня 2007 року Подільський районний суд м. Києва відмовив заявниці у задоволенні позовних вимог, визнавши їх необґрунтованими.

15. 11 червня 2007 року заявниця подала апеляційну скаргу.

16. 19 березня 2009 року апеляційний суд м. Києва залишив рішення від 11 травня 2007 року без змін.

17. 7 серпня 2009 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці як необґрунтовану.

18. Заявниця змінювала свої позовні вимоги три рази та заявляла декілька клопотань, що стосувались різних процесуальних питань, включаючи проведення аудіозапису судових засідань, відвід суддів, забезпечення доказів та інше. З тридцяти п'яти судових засідань, що відбулись протягом розгляду справи, дев'ять були відкладені через відсутність судді, три - через відсутність аудіотехнічних засобів для фіксування судових засідань, два - за заявами заявниці, п'ять - через неявку відповідача, одне - через неявку обох сторін у справі та два - через неявку свідків.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

19. Суд зазначає, що після направлення заяви Уряду заявниця представила нові скарги за статтями 2 та 4 Конвенції.

20. На думку Суду, нові скарги не уточнюють первісних скарг заявниці, які були подані п'ятьма роками раніше та щодо яких сторони надали свої зауваження. Тому Суд вважає, що недоречно зараз обговорювати ці питання окремо (див. рішення Суду у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року).

II. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

21. Заявниця скаржилась, що тривалість судового розгляду була несумісною із вимогою "розумного строку", яка закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, що передбачає наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру... ."

A. Щодо прийнятності

22. Суд вважає, що скарга заявниці не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також вважає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно скарга визнається прийнятною.