Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Гуриненко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 січня 2010 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 37246/04), поданою проти України до Суду 8 жовтня 2004 року п. Миколою Оксентійовичем Гуриненком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 2 березня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Суд також вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1947 році та проживає у м. Черкаси, Україна.

1. Скарга заявника щодо компенсації

5. У 1987 році заявник потрапив у ДТП. Пізніше він став інвалідом.

6. 24 квітня 1997 року заявник подав до Соснівського районного суду м. Черкаси позовну заяву до виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Черкаської обласної організації Всеукраїнської профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг та Черкаського обласного комітету профспілки працівників споживчої кооперації про відшкодування шкоди, спричиненої йому в результаті ДТП. Заявник також вимагав зробити виправлення у його трудовій книжці.

7. 8 липня 1997 року справа була направлена до Придніпровського міського суду м. Черкаси (далі - суд першої інстанції).

8. 11 грудня 2002 року суд першої інстанції частково задовольнив позов заявника. 27 січня 2003 року суд першої інстанції виніс додаткове рішення, яким залишив частину вимог заявника без розгляду.

9. 18 квітня 2003 року апеляційний суд Черкаської області скасував рішення від 11 грудня 2002 року та додаткове рішення від 27 січня 2003 року і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. 16 квітня 2004 року суд першої інстанції відмовив заявнику у позові.

11. 8 липня 2004 року апеляційний суд Черкаської області залишив у силі зазначене рішення.

12. Заявник подав до Верховного Суду України касаційну скаргу на рішення від 16 квітня 2004 року та на ухвалу від 8 липня 2004 року. Відповідно до інформації, наданої заявником, він також оскаржив до Верховного Суду України низку процесуальних рішень, прийнятих нижчестоящими судами.

13. 22 грудня 2005 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.

14. Щодо касаційних скарг заявника на процесуальні рішення, то Верховний Суд України повідомив його, що вони не є предметом оскарження відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу. Проте заявник намагався ініціювати адміністративне провадження проти Верховного Суду України, стверджуючи, що Верховний Суд не вжив жодних заходів для розгляду його касаційної скарги. Його зусилля були марними.

15. Подальші заяви заявника щодо перегляду за нововиявленими обставинами рішення від 16 квітня 2004 року та ухвал від 8 липня 2004 року і 22 грудня 2005 року були відхилені національними судами як необґрунтовані.

B. Інші судові провадження

(a) Судове провадження проти Черкаського обласного комітету профспілки

16. У жовтні 2001 року заявник звернувся до суду із позовною заявою до Черкаського обласного комітету профспілки, оскаржуючи відмову прийняти його на роботу. 3 липня 2003 року Соснівський районний суд м. Черкаси відмовив заявнику у задоволенні позовних вимог. 28 жовтня 2003 року апеляційний суд Черкаської області залишив без змін зазначене рішення. 6 квітня 2004 року Верховний Суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. Пізніше заявник намагався ініціювати кримінальне провадження щодо судді Соснівського районного суду м. Черкаси, який розглядав його справу, стверджуючи, що суддя підробив протокол судового засідання та знищив важливі документи. Його зусилля були марними.

(c) Судове провадження проти пана Д.

17. У лютому 2006 року заявник подав позовну заяву до голови Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оскаржуючи його дії. 10 квітня 2007 року суд частково задовольнив позовні вимоги заявника. 24 листопада 2008 року апеляційний адміністративний суд м. Києва залишив без змін зазначене рішення.

(d) Судове провадження проти суддів

18. У 2008 та 2009 роках заявник ініціював низку адміністративних проваджень у суді першої інстанції, оскаржуючи дії суддів суду першої інстанції та Верховного Суду України як посадових осіб під час розгляду його скарг. Ці скарги були відхилені судом першої інстанції. Заявник на надав детальної інформації щодо будь-яких апеляційних скарг, поданих до Вищих судів на ухвали щодо відхилення його вимог.

I. ЩОДО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ СТОСОВНО ТРИВАЛОСТІ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО КОМПЕНСАЦІЮ

19. Заявник скаржився на те, що тривалість судового провадження у справі про компенсацію була несумісною з вимогою "розумного строку", яка передбачається пунктом 1 статті 6 Конвенції:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

20. Уряд висловив заперечення.

21. Період, який береться до уваги, починається тільки з 11 вересня 1997 року, коли Україна визнала право на подачу індивідуальних заяв до Суду. Однак для оцінки розумності строку, що минув після цієї дати, необхідно враховувати стан провадження у той час. Період, який розглядається, закінчився 22 грудня 2005 року, коли суд виніс остаточне рішення у справі. Таким чином, він тривав близько восьми років та трьох місяців у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності