Рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Микулін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 26 січня 2010 року, виносить таке рішення, ухвалене у той день:

1. Справу порушено за заявою (N 35187/04), поданою проти України до Суду 20 вересня 2004 року громадянином України Іваном Михайловичем Микуліним (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 12 січня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати заяву по суті одночасно з питаннями щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29) .

4. Заявник народився у 1941 році та проживає у селищі Старі Богородчани Івано-Франківської області, Україна.

5. Заявник та пан Л. спільно володіли невеликим домоволодінням, до якого входили ділянка землі, будинок, піддашшя, криниця та паркан (далі - домоволодіння). 4 січня 1995 року заявник звернувся до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з позовом до Л. про реальний поділ домоволодіння.

6. 18 січня 1995 року пан Л. подав зустрічний позов, вимагаючи більшу частку домоволодіння. Цього ж дня Богородчанський суд об'єднав позови в одне провадження.

7. 12 квітня 1995 року згідно з вказівкою заступника голови Івано-Франківського обласного суду (1) справу було направлено до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.

(1) 3 червня 2001 року - апеляційний суд Івано-Франківської області.

8. 16 червня 1999 року суд частково задовольнив позов заявника. Заявник подав апеляційну скаргу. 4 січня 2000 року Івано-Франківський обласний суд залишив рішення від 16 червня без змін. Рішення набуло законної сили.

9. 14 липня 2000 року за протестом голови Івано-Франківського обласного суду президія Івано-Франківського обласного суду скасувала рішення від 16 червня 1999 року та направила справу на новий розгляд.

10. 29 червня 2005 року згідно з вказівкою апеляційного суду Івано-Франківської області справу було направлено до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

11. 8 квітня 2008 року Галицький районний суд Івано-Франківської області частково задовольнив позов заявника та позов пана Л.

12. 6 травня 2008 року Галицький районний суд Івано-Франківської області виніс додаткове рішення, яким зобов'язав заявника відшкодувати пану Л. витрати на правову допомогу.

13. Заявник оскаржив ці рішення.

14. Ухвалою від 30 вересня 2008 року апеляційний суд Івано-Франківської області залишив без змін рішення Галицького районного суду від 8 квітня 2008 року та додаткове рішення цього ж суду від 6 травня 2008 року.

15. Заявник подав касаційну скаргу. 10 березня 2009 року Верховний Суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

16. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження у його справі була несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

17. Уряд висловив заперечення.

18. Період, який має розглядатись, почався 11 вересня 1997 року, коли Україною було визнано право подавати індивідуальні заяви. Однак, беручи до уваги розумність строку, що минув після цієї дати, слід враховувати стан провадження на той момент. Період який розглядається, закінчився 10 березня 2009 року. Відповідно зазначене провадження тривало майже одинадцять років, виключаючи період з 4 січня 2000 року по 14 липня 2000 року, коли остаточне рішення, яке було пізніше скасоване, залишалося чинним. Справа розглядалась судами трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності