Текст рішення стане остаточним за обставин, встановлених у пункті 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іван Панченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою,

до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jager),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Ізабелль Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17

листопада 2009 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено того ж дня:

1. Справу розпочато за заявою (№ 10911/05), поданою проти України до Суду 8 лютого 2005 року на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Іваном Івановичем Панченком (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 22 вересня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про цю заяву Уряд. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1957 році та проживає у місті Бровари, Україна.

5. Заявник є інвалідом війни. З 1994 року заявник перебував в черзі на першочергове отримання житла від держави (див. нижче пункт 38).

1. Перше провадження

6. У травні 1997 року заявник звернувся до Броварського міського суду (далі - міський суд) з позовом до Броварської міської ради, вимагаючи від суду зобов'язати відповідача забезпечити його житлом в першочерговому порядку.

7. 17 липня 1997 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника.

8. Заявник оскаржив це рішення та 19 серпня 1997 року Київський обласний суд (з червня 2001 року апеляційний суд Київської області) залишив без зміни рішення суду першої інстанції.

2. Друге провадження

9. У серпні 2001 року заявник звернувся до міського суду з позовом до Броварського виконавчого комітету, Київської обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України, вимагаючи від суду зобов'язати відповідачів забезпечити його житлом в першочерговому порядку та виплатити відшкодування моральної шкоди.

10. 10 грудня 2001 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника.

11. 14 березня 2002 року апеляційний суд Київської області (далі - апеляційний суд) скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий судовий розгляд.

12. У ході подальших судових засідань у міському суді заявник відкликав деякі свої позовні вимоги, в кінцевому підсумку він вимагав зобов'язати Міністерство оборони України забезпечити його житлом в першочерговому порядку.

13. 27 листопада 2002 року міський суд відмовив у задоволенні вимоги заявника. 27 грудня 2002 року той же суд виправив описки у своєму рішенні.

14. 6 червня 2003 року апеляційний суд скасував рішення від 27 листопада 2002 року та постановив нове, зобов'язавши Міністерство оборони України забезпечити заявника житлом в тримісячний строк після набрання рішенням законної сили. Видається, що це рішення не було оскаржено.

15. 20 жовтня 2003 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження для виконання цього рішення.

16. У травні 2004 року заявник звернувся до апеляційного суду із заявою про зміну порядку та способу виконання рішення від 6 червня 2003 року. Зокрема, він вимагав присудити йому грошову компенсацію у сумі 225332,40 грн-1 замість присудженого майна.

-1 На той час приблизно 35416,20 євро.

17. 27 травня 2004 року суд не задовольнив цю заяву, зазначивши, що це питання мало бути розглянуто міським судом.

18. 13 жовтня 2004 року міський суд частково задовольнив вимогу заявника, зобов'язавши Міністерство оборони України сплатити Броварській міській раді вищезазначену суму для придбання житла для заявника.

19. 12 травня 2005 року цю суму було перераховано на банківський рахунок Броварської міської ради.

20. 16 травня 2005 року державна виконавча служба закінчила виконавче провадження щодо Міністерства оборони України, оскільки рішення від 6 червня 2003 року із врахуванням змін згідно з ухвалою від 13 жовтня 2004 року було виконано.

21. 26 травня 2005 року Броварська міська рада доручила Броварському міському виконавчому комітету організувати процедуру купівлі житла для заявника відповідно до рішення від 6 червня 2003 року, враховуючи зміни згідно з ухвалою від 13 жовтня 2004 року.

22. Згідно з твердженнями Уряду, присудженої 13 жовтня 2004 року суми було недостатньо для придбання житла для заявника на вторинному ринку через різке підвищення цін на житло. У зв'язку з цим 30 серпня 2005 року Броварська міська рада після проведення тендерної процедури уклала договір з відповідною компанією на будівництво житла для заявника.

23. До 2007 року зазначене житло було збудовано та 14 серпня 2007 року Броварський міський виконавчий комітет виписав для заявника ордер на заселення житлової площі. Декілька разів заявника викликали для отримання цього ордера, але безрезультатно.

24. 3 липня 2008 року міський суд встановив, що заявник зловживає своїми правами (а саме, ухиляється від укладення договору найма і, відповідно, оплати пов'язаних з цим витрат) та зобов'язав заявника отримати ордер на заселення житлової площі й переїхати до житлового приміщення протягом десяти днів. Для виконання рішення від 3 липня 2008 року було відкрито виконавче провадження, але воно залишається невиконаним.

25. У листопаді 2007 року заявник звернувся до міського суду з позовом до Броварського міського виконавчого комітету, вимагаючи визнання нечинним його рішення від 14 серпня 2007 року щодо видачі йому ордера на заселення житлової площі. Зокрема, він доводив, що площа наданої йому квартири була меншою, ніж гарантується національним законодавством, та що квартиру було придбано в результаті незаконної тендерної процедури. 8 вересня 2008 суд відмовив в задоволенні його позову як необґрунтованого. Не зрозуміло, чи оскаржив заявник це рішення.

26. Згідно з твердженнями заявника рішення все ще невиконане. Заявник не повідомив Суд про події, зазначені у попередніх пунктах (пп. 23-25).

3. Третє провадження

27. У жовтні 2005 року заявник звернувся до міського суду з адміністративним позовом до Броварської міської ради з вимогою забезпечити виконання рішення від 6 червня 2003 року з урахуванням змін згідно з ухвалою від 13 жовтня 2004 року. У зв'язку із зростанням цін на нерухомість заявник також вимагав стягнути з відповідача додаткову суму в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої стверджуваною бездіяльністю.

28. 28 жовтня 2005 року суд повернув позовну заяву заявника через процесуальні недоліки (а саме - через несплату судового збору).

29. 17 лютого 2006 року апеляційний суд скасував це рішення та для вирішення питання щодо прийнятності направив справу заявника на новий розгляд до міського суду.

30. 24 листопада 2006 року міський суд відмовив у задоволенні позовної заяви заявника як необґрунтованої.

31. 26 лютого 2007 року апеляційний суд залишив це рішення без змін.

32. 25 вересня 2008 року Вищий адміністративний суд скасував рішення судів нижчих інстанцій та закрив провадження у справі, встановивши, що позов має бути розглянуто в порядку цивільного судочинства.

4. Четверте провадження

33. 31 жовтня 2006 року заявник звернувся до Генеральної прокуратури з вимогою порушити кримінальну справу по факту привласнення та розтрати бюджетних коштів представниками Броварської міської ради.

34. 15 грудня 2006 року прокурор відмовив у порушенні кримінальної справи. Заявник оскаржив цю постанову до міського суду.

35. 3 серпня 2007 року міський суд скасував постанову та направив справу на додаткове розслідування. В подальшому прокурор декілька разів відмовляв у порушенні кримінальної справи, а заявник успішно оскаржував ці відмови до міського суду.

36. Видається, що розслідування досі триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Житлове законодавство

37. Згідно зі статтею 61 Житлового кодексу від 1983 року користування жилим приміщенням у будинках громадського житлового фонду здійснюється на основі договору найму, укладеного між наймачем та відповідною організацією.

38. Закон України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" (№ 2011 -XII від 20 грудня 1991 року, із змінами станом на відповідний час) передбачає, що серед іншого держава забезпечує військовослужбовців відповідним житловим приміщенням (стаття 12). Тим військовослужбовцям, що звільнилися з військової служби у зв'язку з інвалідністю внаслідок ушкодження або захворювання, одержаних під час проходження військової служби, житлові приміщення надаються в першу чергу (частина четверта статті 12).

39. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (№ 2482-ХІІ від 19 червня 1992 року, із змінами станом на відповідний час) безоплатно надаються у приватну власність військовослужбовцям квартири, які вони займають, у разі якщо вони користуються пільгами відповідно до вищевказаного Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

40. Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (№ 3551-XII від 22 жовтня 1993 року, із змінами станом на відповідний час) гарантує, що інваліди війни забезпечуються житловим приміщенням впродовж двох років з дня подання відповідної заяви, якщо вони потребують поліпшення житлових умов (пункт 18 частини першої статті 13).

41. Закон України "Про житловий фонд соціального призначення" (№ 3334-IV, набрав чинності з 1 січня 2007 року) передбачає аналогічні гарантії для ветеранів війни (статті 11 та 12). Однак, відповідно до частини п'ятої статті 3 соціальне житло не підлягає приватизації.

B. Виконавче провадження

42. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), №67534/01, пп. 16-19).

43. За статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець та сторони виконавчого провадження (боржник та кредитор) мають право за власною ініціативою proprio motu звернутися до національного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду за наявності обставин, що ускладнюють його виконання у спосіб, передбачений рішенням.

І. ТРИВАЛІСТЬ ДРУГОГО ПРОВАДЖЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ, ВИНЕСЕНОГО НА КОРИСТЬ ЗАЯВНИКА

44. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що тривалість другого провадження була надмірною. Далі заявник стверджував, що, не виконуючи рішення від 6 червня 2003 року, зміненого ухвалою суду від 13 жовтня 2004 року, державні органи порушили його право, передбачене статтею 1 Першого протоколу . Заявник скаржився за статтею 13 Конвенції на те, що він не мав ефективних засобів юридичного захисту щодо невиконання вищезазначеного рішення. Заявник також посилався на статтю 8 Конвенції в контексті тривалого розгляду його вимог та виконання відповідного рішення. Вищезазначені положення у відповідних частинах передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи., незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 8

"Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересі".

A. Прийнятність

45. Уряд доводив, що заявник не мав статусу потерпілого щодо стверджуваного порушення, оскільки рішення від 6 червня 2003 року вже виконано. Він також стверджував, що заявник зловживав своїм правом звернення до Суду, ухиляючись від отримання ордеру на заселення житлової площі та не переїжджаючи до збудованого для нього житла. Не повідомивши Суд про те, що для нього було збудовано житло, заявник, на думку Уряду, діяв всупереч своїм обов'язкам, передбаченим правилом 47 Регламенту Суду , і Уряд просив Суд визнати заяву неприйнятною. Уряд також стверджував, що скарги за статтею 1 Першого протоколу були несумісними з вимогою ratione personae, оскільки рішення від 6 червня 2003 року, змінене ухвалою від 13 жовтня 2004 року, не наділяло заявника будь-яким майновим правом.