Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Сергєєва проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

і Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 17 листопада 2009 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справа порушена за заявою (N 43798/05), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Наталією Олексіївною Сергєєвою (далі - заявниця) 15 листопада 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. Заявниця стверджувала, зокрема, що її права, гарантовані Конвенцією, були порушені у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення, винесеного на її користь.

4. 20 січня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити цю заяву Уряду. Також Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця, 1946 року народження, проживає у м. Києві.

6. 28 січня 2004 року Шевченківський районний суд м. Києва зобов'язав Шевченківську районну у м. Києві державну адміністрацію у встановленому законом порядку провести оформлення приватизації квартири, у якій проживала заявниця разом зі своєю сім'єю.

7. 13 травня 2004 року це рішення було залишено без змін апеляційним судом м. Києва, і 27 липня 2004 року виконавча служба відкрила виконавче провадження.

8. 9 грудня 2004 року рішення було залишено без змін Верховним Судом України та набуло статусу остаточного.

9. Виконавче провадження у справі кілька разів зупинялося через подання боржником заперечень і клопотань про роз'яснення порядку та способу виконання рішення. 17 та 23 лютого 2005 року у зв'язку із невиконанням рішення на Голову адміністрації виконавчою службою було накладено штраф. У березні 2005 року виконавча служба надіслала до прокуратури подання про притягнення його до кримінальної відповідальності з підстав перешкоджання виконанню рішення, за яким 14 березня 2005 року у порушенні кримінальної справи було відмовлено.

10. 15 квітня 2005 року Шевченківська районна адміністрація видала заявниці та членам її сім'ї свідоцтво про право власності, і виконавче провадження було закінчено. Однак, враховуючи той факт, що Бюро технічної інвентаризації відмовило у реєстрації права власності заявниці та членів її сім'ї на квартиру через те, що документи про право власності, видані іншій особі - комунальному підприємству, не були визнані недійсними, виконавче провадження було відновлене.

11. 6 грудня 2005 року виконавча служба наклала на боржника штраф через невиконання ним рішення, винесеного на користь заявниці та членів її сім'ї.

12. 19 грудня 2005 року Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація подала позов до суду про визнання недійсним свідоцтва про право власності комунального підприємства на квартиру, і виконавче провадження на користь заявниці було зупинено.

13. 2 червня 2006 року Шевченківський районний суд м. Києва визнав свідоцтво про право власності комунального підприємства на квартиру недійсним.

14. 20 листопада 2006 року Бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності заявниці та членів її сім'ї на квартиру, і 8 грудня 2006 року виконавче провадження було закінчено.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідні положення національного законодавства були викладені у рішенні "Ромашов проти України" ((Romashov v. Ukraine) від 27 липня 2004 року, заява N 67534/01, пп. 16-19) та в ухвалі про прийнятність у справі "Скубенко проти України" ((Skubenko v. Ukraine) від 6 квітня 2004 року, заява N 41152/98).

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

16. Суд зазначає, що після того як справу було направлено Уряду, заявниця подала нову скаргу за статтею 13 Конвенції на те, що вона не мала ефективних національних засобів захисту щодо невиконання рішення від 28 січня 2004 року.

17. На думку Суду, нова заява не є деталізацією первісних скарг заявниці до Суду, які були подані нею більш як за три роки до того і які були направлені Уряду. Таким чином, Суд вважає неналежним розглядати цю скаргу зараз (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine) від 19 квітня 2005, заява N 75788/01, п. 20.

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

18. Заявниця скаржилася на те, що органи державної влади не виконали судове рішення від 28 січня 2004 року у належний строк. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."