Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бендрит проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 листопада 2009 року, виносить таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу порушено за заявою (N 1661/04), поданою проти України до Суду 2 грудня 2003 року громадянином України Олексієм Васильовичем Бендритом (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Заявника представляв п. В.С.Бендрит, його батько.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 19 січня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати заяву по суті одночасно з питаннями щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПОЗОВОМ ЗАЯВНИКА

4. Заявник народився у 1977 році та проживає у смт Турбів, Україна.

5. У невизначену дату було порушено кримінальну справу за обвинуваченням пана Л., який заподіяв тілесне ушкодження заявнику.

6. 1 лютого 1999 року заявник звернувся до Липовецького районного суду Вінницької області (далі - суд) з цивільним позовом до пана Л. про відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди.

7. 18 серпня 1999 року суд визнав пана Л. винним у нанесенні тілесного ушкодження заявнику та призначив йому покарання у вигляді 2 років позбавлення волі. Цим же вироком пана Л. було звільнено від відбування покарання відповідно до Закону "Про амністію". Суд також частково задовольнив цивільний позов заявника.

8. 6 жовтня 1999 року Вінницький обласний суд (1) скасував вирок від 18 серпня 1999 року та направив справу на новий розгляд.

(1) З червня 2001 року - апеляційний суд Вінницької області.

9. 18 грудня 2000 року суд визнав пана Л. винним у нанесенні тілесних ушкоджень заявнику та призначив йому покарання у вигляді одного року виправних робіт. Його було звільнено від відбування покарання відповідно до Закону "Про амністію". Цим же вироком суд частково задовольнив цивільний позов заявника.

10. 31 січня 2001 року Вінницький обласний суд скасував вирок від 18 грудня 2000 року в частині задоволення цивільного позову заявника та направив справу в цій частині на новий розгляд. Цією ж ухвалою суд залишив без змін іншу частину вироку.

11. 8 серпня 2001 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника на рішення судів нижчих інстанцій.

12. 26 березня 2003 року суд частково задовольнив цивільний позов заявника і присудив йому 1731,11 гривень відшкодування матеріальної шкоди та 3000 гривень відшкодування моральної шкоди.

13. 23 червня 2003 року апеляційний суд Вінницької області скасував рішення від 26 березня 2003 року, а справу направив на новий розгляд.

14. 2 грудня 2003 року заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України.

15. 27 лютого 2006 року Верховний Суд України виніс остаточне рішення у справі, яким залишив без змін рішення від 26 березня 2003 року.

16. Заявник звернувся із заявою про перегляд ухвали Верховного Суду України у зв'язку з винятковими обставинами. 26 лютого 2007 року Верховний Суд України відмовив у допуску скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами.

II. ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ ВІД 26 БЕРЕЗНЯ 2003 РОКУ

17. 17 травня 2007 року відділом державної виконавчої служби Липовецького районного управління юстиції Вінницької області було відкрито виконавче провадження щодо рішення від 26 березня 2003 року.

18. У невизначену дату заявник звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із скаргою на бездіяльність державних виконавців щодо виконання рішення від 26 березня 2003 року. 24 грудня 2007 року суд відмовив у розгляді скарги заявника, оскільки справа не була підсудна цьому суду. У своїй ухвалі суд вказав, що заявник мав право оскаржити бездіяльність державних виконавців до Липовецького районного суду Вінницької області. Заявник подав апеляційну скаргу на ухвалу від 24 грудня 2007 року. 7 квітня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд відмовив у розгляді скарги. Заявник подав касаційну скаргу. Провадження у Вищому адміністративному суді і досі триває.

19. Рішення від 26 березня 2003 року залишається невиконаним через відсутність коштів у пана Л.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження за позовом про відшкодування шкоди була несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

21. Уряд стверджував, що за пунктом 1 статті 6 Конвенції має розглядатись тільки те провадження, яке тривало після 31 січня 2001 року, коли Вінницьким обласним судом було залишено без змін вирок, винесений пану Л.

22. Заявник не погодився.

23. Суд зазначає, що заявник пред'явив цивільний позов до пана Л. у ході розгляду кримінальної справи за обвинуваченням пана Л. та вимагав відшкодування за нанесені тілесні ушкодження, які були підставою кримінальної справи. Суд вважає, що провадження, яке розглядається, підпадає під дію статті 6 Конвенції (див. рішення у справі "Баглай проти України" (Baglay v. Ukraine), N 22431/02, п. 25, від 8 листопада 2005 року). Таким чином, Суд відхиляє заперечення Уряду.

24. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.