Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Касянчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelie Berro-Lefevre), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 17 листопада 2009 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справа порушена за заявою (N 4187/05) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України Людмилою Леонідівною Касянчук (далі - заявниця) 10 грудня 2004 року.

2. Заявницю представляв адвокат п. Г.М.Авраменко, що практикує у м. Чернігові. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 15 жовтня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив направити скарги заявниці Уряду. Також Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця, 1953 року народження, проживає у селі Ужачин, Житомирська область.

5. Заявниця працювала в державній будівельно-промисловій компанії "Атомспецбуд".

6. У невстановлену дату заявниця звернулася до Новоград-Волинського міського суду Житомирської області (далі - міський суд) з позовом до вищезгаданої компанії щодо стягнення 8677,37 грн заборгованості із заробітної плати.

7. Відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики від 27 червня 2002 року компанію було ліквідовано та призначено ліквідаційну комісію.

8. 15 квітня 2003 року міський суд закрив провадження у справі у зв'язку з тим, що компанія перебувала в стані ліквідації.

9. Листом від 15 грудня 2003 року ліквідаційна комісія визнала вимогу заявниці щодо заборгованості 8677,37 грн (1). Заявницю було включено до реєстру кредиторів компанії.

(1) На той час близько 1361,95 євро.

10. 19 грудня 2008 року заявниці було повністю сплачено заборгованість.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство стисло викладене у рішенні "Михайленки та інші проти України" (Mykhaylenky and Others v. Ukraine), заяви N 35091/02 і наступні, пп. 24-33, ЄСПЛ 2004-XII).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

12. Заявниця скаржилася на те, що вона тривалий час не може стягнути заборгованість із компанії, яка належить державі. Заявниця посилалася на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, у якій, зокрема, зазначено:

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

A. Щодо прийнятності

13. Уряд стверджував, що заявниця втратила статус жертви, оскільки заборгованість їй було виплачено. Також Уряд стверджував, що заявниця повинна була оскаржити ухвалу міського суду від 15 квітня 2003 року, а також, що заявниця звернулася до Суду поза встановленим шестимісячним строком.

14. Заявниця з цим не погоджувалася.

15. Оскільки Уряд заперечує щодо статусу жертви заявниці, Суд зазначає, що той факт, що рішення були виконані, не позбавляє заявницю статусу жертви в період, коли ці рішення залишались невиконаними (див. рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), заява N 67534/01, пп. 26-27, рішення від 27 липня 2004 року).

16. Щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту Суд зазначає, що оскарження заявницею ухвали від 15 квітня 2003 року, очевидно, не допомогло б заявниці. Заборгованість була визнана ліквідаційною комісією, відповідальною за борги компанії.