Текст може підлягати редакційним правкам.

У справі "Тєлєгіна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Стефан Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після наради за зачиненими дверима 20 жовтня 2009 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справа порушена за заявою (N 2035/03) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України Тєлєгіною Таїсією Олексіївною (далі - заявниця) 11 листопада 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 3 вересня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив надіслати заяву Уряду. Також Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

4. Заявниця народилася у 1952 році та проживає у місті Запоріжжі, Україна.

5. Заявниця, коли була начальником митного посту "Запоріжжя-Аеропорт", дала вказівку працівникам митної служби про те, що депутати місцевих рад повинні бути звільнені від проходження митного контролю при перетинанні кордону України.

6. У період з 9 березня 1998 року по 22 травня 1998 року щодо Ч., С., Б., М., Н. і К. було порушено кримінальні справи по обвинуваченню у контрабанді товарів до України. Кримінальні справи щодо Б., М. та Н. згодом було закрито.

7. 22 травня 1998 року щодо заявниці було порушено кримінальну справу. Її було обвинувачено у перевищенні владних повноважень.

8. 11 серпня 1998 року кримінальні справи щодо заявниці, пана Ч. та пані К. були об'єднані в одне провадження.

9. 5 червня 1998 року заявниця підписала підписку про невиїзд.

10. 17 червня 1998 року заявниці було пред'явлено обвинувачення в одержанні хабара.

11. 18 червня 1998 року заявницю було затримано, щодо неї було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

12. 7 вересня 1998 року досудове слідство було закінчено, і справу було направлено до суду.

13. 12 травня 1999 року Запорізький обласний суд (1) визнав заявницю винною у злочинній недбалості та призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 місяців та 24 дні. Оскільки заявниця на той момент уже відбула призначений строк основного покарання під час попереднього ув'язнення, її було звільнено з-під варти того ж дня. У цьому ж рішенні суд зобов'язав заявницю дати підписку про невиїзд.

(1) З липня 2001 року - апеляційний суд Запорізької області.

14. 16 вересня 1999 року Верховний Суд України скасував цей вирок суду та повернув справу на новий розгляд до Запорізького обласного суду через неповне з'ясування обставин справи.

15. 16 березня 2000 року Запорізький обласний суд визнав заявницю винною у злочинній недбалості та призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 місяців та 24 дні. Оскільки заявниця на той момент уже відбула призначений строк основного покарання під час попереднього ув'язнення, її було звільнено з-під варти того ж дня. У цьому ж рішенні суд зобов'язав заявницю дати підписку про невиїзд.

16. 1 червня 2000 року Верховний Суд України скасував вирок Запорізького обласного суду від 16 березня 2000 року та повернув справу на новий розгляд до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з підстав неповного з'ясування судом обставин справи.

17. 3 серпня 2000 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя направив справу до прокуратури для проведення додаткового розслідування.

18. 25 грудня 2000 року додаткове розслідування було закінчено і справу було направлено до суду.

19. 15 жовтня 2001 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя визнав заявницю винною у злочинній недбалості та призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік. Заявницю було звільнено від покарання у повному обсязі у зв'язку зі спливом строків давності. Цим же вироком суд звільнив заявницю від підписки про невиїзд.

20. 10 грудня 2001 року апеляційний суд Запорізької області залишив вказаний вирок без змін.

21. 8 жовтня 2002 року Верховний Суд України скасував постанову від 10 грудня 2001 року та повернув справу на розгляд до апеляційного суду через неналежний розгляд апеляцій, поданих заявницею, паном Ч. та пані К.

22. 18 грудня 2002 року апеляційний суд Запорізької області скасував вирок від 15 жовтня 2001 року та повернув справу на додаткове розслідування до прокуратури.

23. 24 вересня 2003 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя закрив провадження у справі щодо заявниці у зв'язку із закінченням строків давності щодо притягнення до кримінальної відповідальності.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6

24. Заявниця скаржилася, що тривалість провадження у її справі не відповідала вимозі "розумного строку", передбаченій пунктом 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом..."

25. Період, який має розглядатися, розпочався 22 травня 1998 року та закінчився 24 вересня 2003 року. Таким чином, цей період тривав 5 років і 4 місяці з урахуванням досудового слідства та судового розгляду справи судами трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

26. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших причин. Таким чином, подана скарга є прийнятною.