Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Білокінь проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 травня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 14298/06), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) шістьма громадянами України: пані Єфросинією Семенівною Білокінь, пані Оленою Олександрівною Шебітько, п. Анатолієм Івановичем Шебітьком, п. Петром Івановичем Шебітьком, п. Сергієм Івановичем Максименком та пані Наталією Дмитрівною Максименко (далі-заявники) 17 березня 2006 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 29 квітня 2008 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він також вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Пані Єфросинія Семенівна Білокінь народилась у 1925 році, пані Олена Олександрівна Шебітько - у 1972 році, п. Анатолій Іванович Шебітько - у 1973 році, п. Петро Іванович Шебітько - у 1967 році, п. Сергій Іванович Максименко - у 1965 році та пані Наталія Дмитрівна Максименко - у 1963 році. Усі заявники проживають у селі Судіївка Полтавської області.

A. Провадження у справі за позовом до колективного сільськогосподарського підприємства ім. Ілліча

5. 26 липня 2001 року Полтавський міський суд (далі - міський суд) задовольнив позов заявників до колективного підприємства та зобов'язав відповідача повернути всім заявникам певне сільськогосподарське обладнання вартістю 13 382 грн (1). Суд також присудив заявникам 180 грн (2) відшкодування судових витрат.

(1) Приблизно 2888 євро.

(2) Приблизно 40 євро.

6. 17 жовтня 2001 року міський суд за клопотанням заявників змінив спосіб виконання рішення та зобов'язав боржника сплатити їм 13 382 грн замість повернення обладнання на цю суму. З метою забезпечення позову суд виніс ухвалу про накладення арешту на зазначене обладнання.

7. 9 листопада 2001 року було відкрито виконавче провадження.

8. У квітні 2002 року державна виконавча служба наклала арешт на обладнання боржника.

9. У невизначену дату рішення було виконано частково, заявникам було сплачено 2000 грн (3) (кожен отримав по 333 грн) (4).

(3) Приблизно 437 євро.

(4) Приблизно 73 євро.

10. Жодних подальших заходів щодо виконання судового рішення вжито не було.

B. Провадження за скаргою на дії державної виконавчої служби

11. Заявники звернулись до міського суду зі скаргою щодо бездіяльності державної виконавчої служби.

12. 21 листопада 2002 року міський суд визнав цю скаргу обґрунтованою та зобов'язав державну виконавчу службу прискорити продаж вилученого майна.

13. У 2004 році заявники звернулися до Жовтневого районного суду м. Полтави (далі - районний суд) з позовом до державної виконавчої служби, вимагаючи відшкодування завданої шкоди.

14. 5 серпня 2004 року районний суд задовольнив позов заявників та зобов'язав державну виконавчу службу сплатити заявникам 11 562 грн (5), тобто залишок від загальної суми відшкодування, присудженого рішенням від 26 липня 2001 року, а також кожному з них по 1000 грн (6) відшкодування моральної шкоди. Рішення суду не було оскаржене і набрало законної сили. Зазначене рішення залишається невиконаним через відсутність коштів у боржника.

(5) Приблизно 1857 євро.

(6) Приблизно 160 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідне національне законодавство викладено у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine, N 67534/01, пп. 16-19, рішення від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

16. Заявники скаржились на тривале виконання рішень від 26 липня 2001 року та 5 серпня 2004 року. Вони посилалися на статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

17. Суд вважає за доцільне розглянути скаргу заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, відповідні положення яких передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

1. Статус жертви заявників у зв'язку з невиконанням рішення від 26 липня 2001 року